Розділ 15.

Фелісія

- Я б не стала тебе просити, якби це було щось незаконне. Ну, Енді, ну, будь ласка, я прошу тебе в останній раз про допомогу. А сам проси в мене що завгодно! - Я йшла за майбутнім лицарем, намагаючись утримати важку тацю з їжею в руках. 

- Якщо в тебе щось сталося, просто скажи. Я допоможу чим зможу. 

- Так я і прошу! - Сівши поруч з ним, побачила роздратовані обличчя близнюків. Зиркнувши на них, знову збиралася почати, але Енді мене м'яко перебив.

- Добре, добре, я зроблю. Щось іще? 

- Дякую, дякую, дякую. Звертайся до мене в будь який час, допоможу, щоб там не було. 

- Угу, їж вже. - Я мабуть ще ніколи не їла з таким апетитом. Чи то через поганий сон, чи то через допомогу Енді, яка гарантує більш менш стабільну ситуацію… А може тут дійсно дуже смачно готують. 

***

Після обіду я побігла до саду, бо зазвичай саме в цей час приходить пошта. Хлопці вже сиділи на лавці з занадто байдужим виглядом. 

- Виглядаєте так, ніби вас змусили вийти на вулицю і не дозволяють повернутися до кімнати. - Сказала я, сівши між ними. Поглянувши на одного, потім на іншого, спитала:

- Є? - Вони кивнули і Лео дістав з карману конверта. 

Я розкрила його і прочитала про себе. 

Лорди Роксари,

Як ви можете побачити, я живий та здоровий завдяки вашим старанням. Але моє моральне становище похитнулося після нещодавнього інциденту. 

Мені, як і вам, не хотілося б розголошувати тонкощі нашого непорозуміння, тому пропоную наступне. Виплата компенсації за моральні збитки буде найоптимальнішим варіантом для обох сторін. Сума в п'ять золотих злитків буде достатньою аби ми всі забули про той невдалий день. 

З нетерпінням чекаю на вашу відповідь, 

Зурель Теоморі

П'ять золотих злитків! На ці гроші можна побудувати невеличкий ринок і облаштувати усім необхідним. Та це річний бюджет на весь маєток, з усіма закупками і таким іншим! 

Передала листа братам, щоб вони його прочитали. Лео щось пробурмотів незрозуміле, а Тео після прочитання зім'яв листа і кинув його на підлогу. 

Я забрала папірець, розгладила його і поклала собі до кишені.  

- Все. Тепер розходьтеся по своїх справах. - Тео насупив брови. 

- Ти жартуєш? Де ти збираєшся взяти стільки грошей? - Лео встав зі місця, а за ним і Тео. 

- Я не збираюся віддавати йому гроші. У мене є план, і він точно піде так, як треба. 

- Плани дуже часто йдуть не по плану. 

- У мене підуть, бо я думаю головою, - Ткнувши вказівним пальцем на вміст свого черепа, поглянула на них, - і не даю емоціям заволодіти мною. 

Розвернувшись на п'ятках пішла до свого корпусу. Врешті решт, завтра вихідний, сьогодні я зможу повчити всі завдання, а вже завтра поїду в ательє і розберуся з цією ситуацією. 

***

Себастіан Роксар

- Це точно? - Рон схилив голову, підтверджуючи свої слова. - Хто про це знає? 

- Деякі слуги з маєтку Теоморі, сам голова їх роду, найманець, який приймав замовлення і деякі з наших лицарів. 

- Аннабель? Фелісія? 

- Ні, Пане. - Від кого від кого, а від них я не очікував. 

Вставши зі свого стільця підійшов до вікна. Надворі вже починалася справжня осінь.

- Що накажете, Пане? - Що я взагалі можу зробити в такій ситуації? 

- Слідкуйте за Теоморі, якщо стане відомо, що він піде до прокуратури, зупиніть його. Щодо близнюків, то нічого поки не робіть. Почекаємо, коли вони самі прийдуть. Я хочу дати їм шанс зізнатися в скоєному. 

- Як накажете, Пане. 

Рон вийшов, а я всерйоз задумався. Коли стало відомо, першим підозрюваним в моїй голові була Фелісія. Якщо вона втекла зі свого роду, то скоріш за все там були проблеми. Чи не виникло у неї бажання помститися? Такі думки не давали мені спокою. 

Як виявляється, хлопці, які все життя були зібраними і гарно вихованими, раптово потрапляють в таку історію. 

Мабуть, я старішаю. 

***

Фелісія

- Це нейморівно! Виглядає навіть краще, ніж на малюнку. Дякую! - Я крутилася біля дзеркала недокінця вірячи, що я нарешті змогла вдягнути щось подібне. 

Чорні вузькі штани для перших морозів на високій посадці були настільки зручними, що мені здавалося, що я спокійно можу сісти в них на шпагат. Низькі чоботи на декоративній шнурівці з невеликими підборами були тим, що треба для кожної аристократки. Сорочка з металевим блиском була простого крою, але елегантною. Поверх цього надягалася чи то сукня, чи то піджак чорного кольору. Вузькі рукава з манжетами, які були такого ж металевого відтінку, сам піджак діставав мені трохи вище колін, а застібувався на три ґудзики, що були пришиті з правого боку з запáхом. 

По краях була вишита срібними нитками лоза, яка додавала шарму костюму. 

Волосся я зібрала в високий проте не тугий пучок, щоб виглядати не такою суворою. І образ завершували чорні шкіряні короткі рукавички з вишивкою на краях. 

- Дуже добре! Дуже! - Я не могла не радіти. 

- Я рада, що вам подобається. - Провівши руками по одягу, відчула, як зігріваюся. 

- Щодо нової колекції, я домовилася сьогодні мають привести тканини і фуртінуру. - Підійшовши до свої сумки, що лежала на дивані, протягнула декілька скріплених між собою листів. - Тут перелік, хто, коли, як багато має привести. Там стоять підписи власників, тому розбіжностей бути не може. А якщо вони, не дай Духи, будуть, то це з їхнього боку помилка. Скандалу не створюй, просто прийми те, що привезуть, а з рештою я розберуся, коли повернуся. Запам'ятала? - Жінка передивилася написане в документах і вклонившись сказала. 

- Звісно. Зроблю все в кращому вигляді. 

Вийшовши з магазину, сіла в карету Роксарів, яку виділили для близнюків на випадок, якщо вони захочуть кудись поїхати. Я маю вирішити цю проблему сьогодні, інакше… Боюся навіть уявити, що тоді буде.

***

Коли ми під'їхали до брами маєтку відчула, як тіло охопив мороз. Я маю поводитися, як Роксар. Я вища їх. Мій рід могутній і більш впливовий… Їм ніхто не повірить… Навіть якщо він розповість, йому ніхто не повірить.