Розділ 14.

Леонард

Я повірити не міг, що ми це робимо, проте ось ми сидимо в вітальні і чекаємо, поки хтось з Теоморі прийде до нас. 

Жах. 

- Яка неповага… Одразу видно, що вони ні в що не ставлять наше ім'я. - Брат закипав від злості, поки я більш менш був спокійний до цієї ситуації. 

- Самі винні, ми заявилися сюди без запрошення і попередження. У них могли бути справи.

- Справи? - Фиркнув Тео. - У них хоч і є титул герцога, проте це не означає, що вони мають право так, до нас ставитися. 

- І все ж таки… - Важко зітхнувши, серйозно поглянув на брата. - Будь спокійним. 

- Спокійним? Я взагалі дивуюся, як ти тримаєшся… Не чув,що слуги розповіли? 

- Так, це дійсно шокуюче. Але все ж таки, вони аристократи. Притримуюся етикету. - Теоран щось пробубнів під ніс, поки я почув голоси. 

Він теж замовк і прислухався, а наступної миті в кімнату зайшла дівчинка. Блондинка як і ми, в білій сукні, яка зливалася з кольором її шкіри. 

- Лорд Леонард, Лорд Теоран, рада вітати вас в нашому маєтку. Я Емілі Треморі. - Дівчина схилилася в реверансі. 

Судячи з пліток вона дуже слабка тілом, тому ніколи не покидає маєтку, а ще занадто молода, щоб навіть вступити до Академії. Вона з Фелісією геть не схожі одна на одну. 

- Невже ні Пан, ні Пані Теоморі не вийдуть нас привітати? - Я ж просив його тримати себе в руках! 

- Перепрошую, батьки зараз зайняті, але якщо ви хочете їм щось передати можете сказати мені! - Вона справді така дурна чи тільки прикидується? 

- Що ви! Ми не станемо більше тут затримуватися. Якщо господарі так зайняті, ми завітаємо іншим разом. - Взяв діалог на себе відчуваючи, що брат довго не протримається. 

Емілі якось дивно змінилася в лиці. Її емоції переходили з однієї до іншої занадто швидко, тому я не дотямив, що саме відбулося. 

- Якщо бажаєте, я можу скласти вам компанію, поки чекаєте. Тим паче я так рідко спілкуюся з кимось окрім слуг та батьків, це було б…

- Перепрошую… - Перебив дівчину Тео, намагаючись посміхнутися. - Але у нас ще є невідкладні справи. Гарного вам дня. 

Він обігнув юну аристократку по широкій дузі, поки я ввічливо, проте злегка вклонився і послідував за ним в коридор. 

- Вона ще й намагається корчити з себе невинну, ніби нічого не знала і не чула! - Брат злісно цідив слова.

- Заспокійся, тут слуги! - Наздогнав його і вхопив за плече, намагаючись привести до тями. 

- Заспокоїтися?! Мене більше цікавить, чому ти тут такий спокійний?! Га?! - В блакитних очах засяяли білуваті іскорки, що було поганим знаком. Магія починає реагувати на його емоції. 

- Візьми себе в руки! Ти ж не хочеш…

- Лорди Роксари! - Почувши чоловічий голос, я здригнувся, а Тео закам'янів ніби статуя, тільки в очах гнів, як грозові хвилі об берег б'ються. 

Ми повернулися і побачили в іншому кінці коридора Пана Теоморі. Одягнутий в гарний костюм, з класичною зачіскою і, вочевидь по запаху, з дорогим одеколом, йшов до нас. 

- Не роби дурниць! - Прошепотів братові і відпустив його плече, наполовину прикриваючи його собою. 

- Пан Теоморі. Раді бачити. - Зовсім ні. 

- І я радий вас бачити, щоправда, мене не попередили про ваш візит. Перепрошую, за очікування. Були справи. - То ось чого ти хочеш, почути, що ми, Роксари, вчинили не згідно з етикетом…

- Приїхати до вас було неочікуваним для нас самих рішенням. Врешті решт, ви біологічний батько нашої сестрички Фелісії, ми не могли просто проїхати повз. - Не втримався і згадав її. Демон! У чоловіка очі загорілися недобрим вогнем при згадці про неї. 

- Що ж тоді пройдемо до кімнати? Я накажу подати чай. Ви який полю…

- Дякую, але нам вже час. Ми і так вчинили необачно. Приносимо свої вибачення. - Злегка схиливши голову, зробив крок назад. - Гарного вам дня, Пане Теоморі. - Вхопивши брата за передпліччя повів його вздовж коридором, помічаючи, що він не зводить очей від чоловіка. 

- Колір волосся Фелісії ще не означає, - Тео зупинився як вкопаний, бажаючи дослухати слова голови роду. - що вона належить до Роксарів. Всі заслуги, всі таланти, навички і знання, що вона має це виключно моя заслуга. Моє виховання! - В мене всередині все стиснулося від розуміння, а в Теорана від злості стиснулися кулаки. - Я не знаю, як Себастьянові вдалося переманити її на ваш бік, але вона моя дочка! Моя кров! Хто б там що не казав. - Тео розвернувся і в наступну мить сталася катастрофа. В бік Пана Теоморі летів величезний вир полум'я. 

***

Фелісія

- Корінь золотокрила має як лікарські, так і отруйні властивості. Серед корисних можна виокремити: свіжовичавлений сік і цедра. Сік можна використовувати у відварах, які спрямовані на загоєння ран шкіряного покриву: подряпини, подразнення чи синці. Цедра може використовуватися тільки в одному єдиному випадку: якщо її проварити з листям Вілоти у пропорції 1гр до 10гр. Після цієї процедури цедру можна використовувати в лікуванні харчових або алкогольних отруєнь… - Важко зітхнувши, прочистила горло. Вже була глибока ніч, а я все не могла вивчити цей клятий параграф. 

Свічки горіли на невеличкому підвіконні, яке розташоване одразу за моїм ліжком. Штори були щільно закриті, щоб ніхто не побачив, що я не дотримуюся комендантської години. 

В зіллєварінні саме важке це практика. Бо в теорії все зрозуміло: береш відповідну пропорцію і все. А на практиці буде різна якість цедри, не достатньо свіжі листки Вілоти, не та температура води… Ці нюанси тобі не напишуть в книжці. 

- В жодному разі не можна вживати стеблини, листя, бруньки чи ягоди золотокрила. В будь якому вигляді вони є отрутою для людини. Симптоми: підвищення температури тіла, оніміння кінцівок, втрата зору, параліч, смерть. 

І що я читаю вночі? Міцно заплющивши очі, відчула, як сильно втомилася. В принципі, можна повторити перед заняттями. Все одно у мене вже болять очі. 

Дмухнувши на свічки, прибрала книжку на полицю і залізла під ковдру. 

Щойно тіло розслабилося, я провалилася в сон.