Розділ 11.

Фелісія

Перечитуючи конспекти і звіряючись з підручником, який ледь не вигризла зубами, відкинулася на спинку стільця. Перший день, а вже темп такий, що починаю сумніватися у правильності свого рішення. 

Якщо я не вивчу, ніхто не вивчить. Якщо не вивчу сьогодні сторінку, завтра доведеться вчити три. Діставши стікери, приклеїла їх на рівні очей, щоб бачити ці фрази, які використовувала в якості мотивації. 

Відкинувши волосся за плечі, прийнялася заучувати визначення. Але двері в кімнату розчинилися, і одразу стало занадто голосно. Важко видихнувши, спробувала зберігати спокій. 

Спальну частину кімнати і вітальню відділяла арка зі шторою. Саме з вітальні і доносилися ці звуки. 

- Вона знущається? - Пробурмотіла собі під носа, дякуючи Духів за те, що Діарі вистачило розуму не впускати чужих сюди. 

Розуміючи, що регіт не дасть мені позайматися нормально, згрібла усі підручники і зошити, мовчки вийшовши з кімнати.

Діставшись коридора, де нікого не було, сіла прямо на підлогу, відкривши підручники. 

Десь через пів години пролунав час на вечерю. Сліпо слідуючи за натовпом, продовжувала читати підручник. 

- Теорія магії? - Хтось спитав мене біля самісінького вуха, тому я підскочила на місці.

- Вибач, не хотів налякати найрозумнішу адептку на першому курсі. - Досягнувши дистанції в два метри, підняла одну брову, розглядаючи хлопця. 

- Вибачення прийняті. - Сподіваючись, що розмова на цьому закінчена, я пішла далі. 

- Ти ж збираєшся на вечерю? - Я мовчала, все ще крокуючи вперед. 

- Ой, точно, я не представився. Еліас Джевіне, майбутній голова Магічного альянсу. - А тепер це вже цікаво! 

Закривши підручник, трохи схилила голову. 

- Фелісія Роксар, адептка магічного факультету. - Хлопець кивав моїм словам, з посмішкою на губах.

- Угу, угу, знаю, знаю. А ще що твої бали за вступний екзамен стали найвищими за УСЮ історію Академії! Як ти це зробила? - Біле волосся хлопця виглядало трохи неприроднім, але дуже гарним. Це мабуть перше що привертає увагу більшості. 

- Є така річ, називається… - Я помагила його пальцем, і він швидко нахилився до мого вуха. - Підготовка до екзаменів.

- Що? - Трохи розгубившись, поглянув на мене здивованими блакитними очима. 

- Скористайся якось, може набереш більше балів. - Варто мені було відійти на декілька кроків, як почула гучний сміх.

Хлопець може на два роки старший за мене, взявся за живіт і зігувсч навпіл від реготу.  

- Ох, вибач… Просто… Зазвичай між магами з альянсу і Роксарами завжди є певне непорозуміння. Але тепер мені здається, що ми могли б подружитися. - Від такої заяви я випала на декілька секунд з реальності. 

- Наврядчи. Перепрошую, але мені треба готуватися до занять. Гарного вечора. - Злегка схиливши голову в прощанні, я розвернулася і попрямувала до їдальні, сподіваючись, що тепер мене залишать у спокої. 

***

Ага. Звісно. Так мене усі взяли і залишили спокійно їсти.

- Ну, сестричко, поїж нормально, поводишся так, ніби готуєшся до екзамену, а не до простої лекції. - Лео наколов щось на вилку і потягнув її до мого рота. Я машинально відкрила і почала жувати. 

- Все ж нормально, це лише перший день, а ти так панікуєш. - Тео спробував відібрати від мене підручник, але різко смикнула книгу на себе. 

- Для тих, хто не вкурсі, це мій нормальний ритм навчання. - Прошепотіла так, щоб тільки хлопці почули. 

Вони замовкли і продовжили їсти, покошуючись на мене час від часу. Поки я намагалася завчити класифікацію, до нас підсів Енді. Навідміну від близнюків, він просто сів і переклав зі своєї тарілки в мою ще більше салату. Мого улюбленого, доречі. 

- Дякую. - Поспішно сказала, і проковтнула щось, що потрапило до ложки. 

- Вона завжди така, коли справа стосується навчання. Не звертайте уваги. - Енді адресував ці слова блондинам, поки я швидко допила бульйон з під супу і завантаживши на свої руки тацю з посудом, підручники і ручки, сказала:

- Всім смачного. - і побігла з усіх ніг подалі від столу. 

Я не зможу навчатися в такому оточені. 

***

Ліхтарі вже давно погасли, Діара вже давно спала, а я лежала на ліжку, роздумуючи…

Божевільний день.

Спочатку пари, після яких зрозуміла, що якщо хочу утримати своє місце маю пахати, як кінь. Потім Діара, яка бісить однією своєю присутністю і безвідповідальністю. Ще й Еліас, який чомусь причепився до мене… Майбутній голова Магічного альянсу…

В нього мають бути видатні здібності, щоб зайняти таке місце. І нащо йому здалася дружба зі мною? Я може і увійшла в історію Академії, але більше ніяк себе не проявила. Та й хіба, дружба не заважатиме йому на шляху до бажаного? 

Ще й близнюки… Причепилися, що я не маю навчатися під час прийому їжі. Не знаю, як у них з оцінками, але виглядають вони занадто самовпевнено як для Роксарів. Роксари не просто так стоять одразу після Імператора за впливом влади. Єдиний рід магів, які під час приходу нинішньої династії були на стороні правлячої родини. Інші маги створили Магічний альянс аби стати незалежними від аристократів і правлячої родини. А Роксари залишилися при Імператорові. Можна навіть сказати, що голова Роксарів і Імператор - колеги, які підтримують мир в Імперії. Фактично Роксарів поважають так само сильно, як і Імператора, але рівно в такій самій мірі і ненавидять. Занадто багато влади. Занадто багато грошей. Занадто багато талантів. 

Якщо Лео і Тео не хочуть залишитися позаду або щоб їх не сприймали серйозно їм треба довести свою важливість. Кровної спорідненості мало. 

Саме тому я маю старатися з усіх сил, аби мене не викинули за нагоди. Звісно, Аннабель сказала що сприйматиме мене як доньку, але якщо подивитися правді у вічі… Як можна так ставитися до дитини, чия мати відреклася від роду? Мама зганьбила всіх Роксарів, показавши свою неповагу. А я її кров… І як кажуть… Кров не… вода…

***

Аннабель Роксар

- То ось куди Фелісія приходила.