Розділ 10.

Теоран 

Я лежав на ліжку і читав конспекти з історії магії, але Фелісія так і не йшла з голови. Поглянувши на ліжко брата, який щось конспектував в блокнот, роздратувався, що взагалі про це хвилююся. 

- Просто спитай вже. - Все ще не відриваючись від своєї роботи, спитав Леонард. 

- Та не знаю… Тобі не здалася поведінка Фелісії дивною? 

- В чому саме? Ти про те, як ніяково їй поруч з мамою, чи про те, як вона реагує на сміх чи ще щось? - Схоже це не я себе накручую. 

- Про все. - Лео відклав в бік блокнот і поглянув на мене через "вікно". 

- Це дивно. Але не думаю, що в її ситуації вона може реагувати якось по іншому… 

- Яка може бути цьому причина? Вона чекає, поки ми зробимо все що хочемо, будь то вторгнення на її "територію" чи насмішки її рішень. Вона робить вигляд, що їй байдуже…

- А може й ні. - Я поглянув нагору, Лео закусив нижню губу, як завжди робить, коли думає. 

- Тобто? 

- Тобто… Можливо їй дійсно байдуже? Я не психолог, але мені здається, що її це не зачіпає, бо в її житті було щось страшніше за це. - Помітивши мій скептичний погляд, він знизав плечима. - Знову ж таки, я не майстер цієї справи. 

- Це маячня. Подумай сам. Вона перша дитина у свого батька. Спадкоємиця. З магічним даром, ще й розумна, і дотого ж гарна. - Тепер вже брат дивився на мене з сумнівом. - Не дивись на мене так, я не сліпий, вона гарна. Тільки дурень скаже, щось проти. - Леонард кивнув і я продовжив. - З якого боку не глянь ідеальна наречена і спадкоємиця. Що могло статися в її житті? 

Леонард потрусив головою, не погоджуючись зі мною. На мій розублений погляд він взяв до рук блонкот, відкрив, і не дивлячись на мене, сказав:

- Не правильні питання ставиш, Тео. Треба ставити питання так: якщо все було так ідеально, то чому вона виріши стати Роксар? 

***

Фелісія

Переглядаючи ескізи ледь могла стримувати радісне пищання. Один тільки погляд на малюнок, змушував посміхатися. Зручний, гарний і практичний! Що ще треба для щастя? 

Коли хлопці прийшли, то передали аркуші з таким виглядом, ніби принесли мені щось заборонене. Аж захотілося дати підзатильника. Обом.

Діставши блокнот, поглянула на розклад занять. Завтра одразу після сніданку буде вступна лекція для усіх нових адептів, потім перша лекція з "Теорії магії", друга пара "Історія магії", третя "Аільська мова", і четверта "Вступ до зілллєваріння". 

Чотири пари в перший же день… Варвари. 

- Ех, і це в перший навчальний день… - Пробурмотіла і знову лягла на ліжко. 

Діставши блокнот для ведення грошообігу і витрат, перевірила скільки у мене має залишитися коштів. Ситуація ніби не погана. Головне, щоб кравчиня не запросила занадто велику суму. Тоді доведеться повністю переписувати бюджет. 

***

- …Ви майбутнє нашої імперії, тому всі професори сподіваються, що ви будете старатися з усіх сил, аби прокласти нам шлях у світле майбутнє. 

Адепти почали аплодувати промові ректора. Слова натхнення, які мають романтизувати навчання. Але це брехня. В цій Академії лише половина адептів з кожного факультету доживуть до випуску. Це не командна робота, це гра на виживання, де зброєю є знання, та бали, які їх вимірюють. 

- Сьогодні просто жахливий день. - Я повернулася до Енді, який сидів справа від мене в костюмі для фехтування. 

- Чому? - Злегка посміхаючись перепитала.

- Бо професор Юдош просто справжнісінький демон. - Простогнав він, потягуючись. А потім енергійно затараторив:

- Ти знала, що в нашому корпусі живуть тільки лицарі, і що найстрашніше підйом о п'ятій ранку! Небо тільки почало свтілішати, а ми вже мусили бігти десять кіл навколо корпусу. І це Професор назвав розминкою! І тільки коли ми всі закінчили, він дозволив нам піти сюди, сказавши, що ми будемо вставати так щодня. 

Про це я й казала. Впевнена завтра деякі аристократи підуть залітися або скаржитися ректорові або декану. Але це буде марно, бо все, що він їм скаже: "Відраховуйтеся, якщо вважаєте, що не впораєтеся". 

- Ну, тоді прийми мої співчуття, бо вступна лекція закінчилася. - Спостерігаючи, як деякі вже покидають аудиторію. - А отже тобі знову на заняття. 

- А що у магів? - Я піднімалася сходами до виходу, сподіваючись, що встигну зайняти нормальні місця. 

- Чотири пари. Якщо я не збожеволію до кінця дня то вважай, що ще не все втрачено. 

Ми розійшлися, я дістала блокнота, аби перевірити аудиторію. Третій поверх. До початку сім хвилин. 

Сім хвилин? 

Зірвавшись з місця, побігла, що духу до сходів, чуючи, як мені кричать вспину. 

Дурні, ви всі запізнюєтеся! 

Переступаючи через сходинки, бігла нагору так швидко, ніби за мною гналися демони. 

Не подобається… Не подобається мені ТАКИЙ початок дня! 

Підбігши до дверей, твохи віддихалася і поправила одяг і волосся. 

Взявшись за ручку дверей, тільки но переступила поріг, як почула грізне:

- Ім'я? - Швидко оглянувши майже пусту лекційну аудиторію, впевнено промовила. 

- Фелісія Роксар. - Зайшла всередину і зачинила за собою двері. 

- Роксар? - Я поглянула в очі Професору, який щось записав в свій блокнот, сидячи за столом. 

- Так, Професоре. - Тримаючи пальцями сумку з усім необхідним, дивилася в очі Професору Янору, який неочікувано розсміявся. 

- Це вже третій Роксар за третій рік. Це мабуть знак від Друхів. Може, купити лотерейний білет? 

- Вам видніше, Професоре. 

- Можете сісти, адептко. - Я злегка схилила голову і сіла на третій ряд навпроти місця викладача. 

Діставши все необхідне, побачила, що в аудиторії окрім мене лише восьмеро осіб. Дивно, не пам'ятаю, щоб вони бігли разом зі мною… Пішли через інше крило? 

Перед самим початком до аудиторії зайшло ще четверо осіб, а коли час вийшов, то Професор замкнув двері. Міряючи аудиторію кроками, він почав:

- Мене звати Професор Янор, я викладатиму у вас Теорію і Практику магії провдовж наступних чотирьох років, тому запам'ятовуйте мої слова і не прогулюйте лекції. Тоді ви зможете набрати вищий бал. - Високий чоловік віком з сорок років з коротким чорним волоссям яке було зачесане в гарну зачіску.