Розділ 9.

Фелісія

Забравши у професора форму для дівчат, подумки сварилася на те, що мені доведеться носити сукню. Це не зручно! 

Сподіваюся, що в цій коробці немає корсету, а то я запхаю в нього ректора і змушу магічіти в цьому. 

Піднявшись в свою частину кімнати, розкрила коробку, розглядаючи уніформу. Для магів видали чорно-фіолетову уніформу, згідно з кольором факультету. Все не настільки погано, як я думала. 

Фіолетова сукня трохи вище коліна, зроблена у вигляді сорочки, зверху надягався декоративний чорний корсет, який підкреслював талію. Рукава можна підкотати, також на шию вдягається кулон на довжелезному ланцюгу. На кулоні представлений охоронець магічного факультету - змій. Також в коробці лежали чорні гольфи, які повністю закривали ноги. І чорні черевики з фіолетовою шнурівкою. Навіщо так сильно звертати увагу на фіолетовий колір, гадки не маю. 

Хоча маю визнати, в комбінації з моїм яскраво червоним волоссям буде виглядати гарно. Але занадто яскраво. 

Обкрутивши ланцюжок навколо шиї двічі, аби він не заважав, сховала уніформу в шафу. 

Присівши за робочий стіл, дістала блокнот, аби зробити з нього планер. Вписати розклад і розпланувати свій навчальний процес… 

Діара, так виявляється звати мою сусідку, лежала на ліжку і читала, якийсь роман, то сміючись, то охаючи… Ну, вона мене не чіпає, і на цьому добре. 

***

- Перепрошую? - Вирячила очі на чоловіка, що нещодавно стукав у двері. 

- Ваша мати приїхала провідати Вас і лордів, вона просить Вас вийти до входу. - Швидко кивнула, подякувала і побігла до шафи. 

- Що таке? Поводишся так, ніби в чомусь провинилася. - Фиркнула сусідка.

- А ти я бачу по собі судиш? - Вона хотіла щось кинути мені у слід, коли я вже переступила поріг з плащем у руках. 

Чого вона прийшла? Я щось не те написала в листі? Я намагалася бути максимально, ввічливою. Може переборщила? 

По дорозі зустріла близнюків, вони сказали, що їх мама часто так робить, тому перейматися не варто.

Підійшовши до входу, побачила родову карету. 

Нас запросили всередину, якимсь дивом вийшло так, що я сиділа поруч з Пані, а хлопці навпроти нас. 

- Мамо, і куди поїдемо? 

- Ви хлопці поїдете обирати собі зброю. - Блондини перегирнулися, поки я переводила занепокоєний погляд від одного до іншого. 

- А ви? - Жінка посміхнулася в подивилася на мене.

- А ми поїдемо в жіночих справах. 

- Ну, мам! 

- Ми теж хочемо. 

- Вам буде не цікаво. - Відмахнулася шатенка.

- Та ти навіть не кажеш куди саме ви збираєтеся. 

Спостерігаючи за їхнім діалогом, не розуміла, що відбувається. 

- Добре, але потім не нийте, що вам було нудно чи ще щось.

Таким чином, ми приїхали до величезної, просто помпезної будівлі, від архітектури якої переривається дихання. 

Салон Катрін.

- Салон Катрін? - В один голос з хлопцями спитала я.

- Так, ми з Фелісією розслабимося і поробимо різні процедури. 

- Ем-м, мамо… - Аннабель швидко розвернулася до хлопців і мило посміхнувшись спитала:

- Збираєтеся втекти після того, як так довго канючили прийти сюди з нами? - Ого, яка вишукана погроза-маніпуляція!

- Ні… - перезирнувшись між собою, відповіли хлопці. 

Схоже, з Пані Роксар жарти зайві. 

Ми зайшли всередину, де нас одразу зустрів персонал. Пані Роксар показали журнал з процедурами, вона щось обговорювала, перепитувала, а я дивилася на похнюпившихся хлопців, які вже відчували, що помруть тут від нудьги. 

Подавши їм знак, сказала кивати на усе, що я скажу їх мамі. Вона трохи скривилися, я навіть не зрозуміла чому, але вирішила не зациклюватися на цьому. 

- М-м, - задумалася, як звертатися до Аннабель в присутності сторонніх, але мама з себе видавити не змогла. - Я тут згадала, що мені терміново потрібно забрати замовлення у однієї кравчині… Якщо можна, то нехай Тео і Лео сходять за ним? Воно мені дуже треба! - Посміхалася і робила найбезневинніше личко, яке тільки могла.

- Добре, скажи їм адресу, нехай заберуть, але потім щоб одразу їхали назад. 

- Звісно. - Підштовхуючи хлопців до виходу, запевнила Аннабель, що вони будуть слухняними. 

Вже стоячи біля карети, сказала кучеру адресу. 

- Ти ж це вигадала щойно, так? - Тео склав руки на грудях, роздивляючись мене.

- Ні, не вигадала. - Склала руки на грудях, як він і повернулася боком. - Я зробила замовлення, щоправда для нього ще рано. Просто скажіть, що ви приїхали дізнатися, як йдуть справи і щоб зробила ще декілька зимових варіантів. Бо я про них геть забула. - Хлопці перезирнулися. 

- Ти замовила одежу? 

- Угу.

- Чому не купила готову? 

- Бо для жінок є лише сукні, а я хочу штани. 

Секундна пауза і хлопці заливаються сміхом, поки я стою і дивлюся в далечінь, чекаючи коли вони закінчать. 

- Яка жінка буде носити штани? 

- Я буду. - Просто відповіла все ще регочучим хлопцям.

- Навіщо? - Задихаючись власним сміхом, спитав Тео.

- Щоб було зручно. 

Черех декілька хвилин вони вже прийшли до тями і сіли в карету. Я ж повернулася до Салону.

***

Відчуваючи як вмілі руки, змащені ароматизованим маслом мнуть моє тіло, я ледь не мурчала від задоволення. І це після прийняття вани, коли мене обмастили усіма існуючими кремами, скрабами в ще чимось корисним для шкіри. 

- Як почуваєшся, Фелісія? - Десь поруч почувся голос Аннабель.

- Як дріжджове тісто… - Якийсь час була тиша, але потім почула, як хтось стримує сміх. 

- Зрозуміло. Ти завершила? 

- Так, пані. - Руки більше не торкалися мого тіла, тому я розплющила очі. На такі процедури треба ходити після фехтування. Тоді точно нічого боліти не буде. 

- Тоді далі манікюр і педикюр. - Духи, коли це все закінчиться. 

Спочатку щось робили з волоссям, потім щось лицем, тіло, тепер ноги і руки? Не треба було відпускати хлопців, нехай би разом зі мною мучилися! 

- Фелісія? -  повернувши голову, побачила, що Пані Роксар вже сидить на кушетці поки я розповзлася як тісто. Сівши навпроти неї, очікувала, що вона мені щось скаже.