Розділ 8.

Фелісія

- Я ходила у справах, не хотіла вас двох відволікати. - Ці двоє взялися нести мої сумки аж до самого гуртожитку.

- Ти ж наша сестричка, тобі не варто носити такі важкі речі. - Ага, хочете, щоб усі знали що ми в гарних відносинах. Вони такі прості.

- Добре, як скажете. 

Я відчинила двері кімнати і побачила, що тут все ще немає моєї сусідки. Якщо доведеться жити одній так буде навіть краще.

- Твоє ліжко нагорі? - Трохи здивувавшись, запитав Тео.

- Ага. - Забравши з їхніх рук сумки, закинула їх собі на ліжко. 

- Слухай, сестричко. - Я озирнулася в побачила двох юнаків з коротко стриженим блондинистим волоссям. В їхніх блакитних очах танцювали підступні вогники, тому я одразу подумала про щось погане. 

- Що? 

- В Академії всі думатимуть, що ти наша сестра, що і я правдою по суті. 

- Але якщо ти будеш нас ігнорувати чи уникати це породить зайві питання та плітки. - Їхня манера продовжувати мову один одного здавалася милою лише перші десять секунд. Потім від цього починала боліти голова.

- То які у вас пропозиції? - Склавши руки на грудях, поглянула спочатку на Тео, а потім Лео.

Вони підступно посміхнулися ,від чого у мене по шкірі пройшов мороз. Але в наступну мить перед моїм носом висіла в повітрі брошура щодо фестивалю.

- Фестиваль? Хочете піти? 

- Не просто піти. - Тео підійшов до мене з правого боку і поклав одну руку мені на плече.

- Ми хочемо познайомитися з тобою поближче. - З іншого боку, ніби в зеркальному відображенні, стояв Лео.

- Ми ж сім'я. І маємо проводити час разом. 

- Ти ж не проти? - Переводячи погляд з одного на іншого, а потім на саму брошуру, приречено видихнула. 

Питають так, ніби у мене є вибір.

- Звісно підемо.

- Чудово. - Один блондин попрямував до виходу і я вже збиралася з полегшенням видихнути, але Тео зупинився в дверях, і підморгнувши сказав:

- Не забуть відправити листа мамі. Їй цікаво, як ти ту облаштувалася. Па-па, сестричко.

І вийшли. 

Не хлопці, а катастрофа ходяча.

Розклавши все по своїх місцях, лягла в ліжко, відчуваючи, як сильно втомилася. Поїздки в кареті це те ще випробування, плюс заселення. З глузду можна зїхати.

Для повного божевілля не вистачає тільки сусідки. 

Щойно я про це подумала, як двері в кімнату розпахнулися, і всередину влетіла якась адептка. Тримаючи в руках величезну валізу, вона намагалася віддихатися. 

Я спостерігала за нею зі свого міні вікна, підперши підборіддя рукою. 

Мого віку, волосся пряме, русе, яке ледь дістає до лопаток. Одягнута в сукню з корсетом, від одного вигляду на яку мене ледь не знудило. 

Треба було купити собі щось поїсти…

- Кляті Роксари… Розгулюють по жіночому гуртожитку, ніби у себе вдома. - Як цікаво, але бажання це слухати в мене немає.

- Я б на твоєму місці прикусила язика, а то ще почує хтось. - Дівчина злякалася від несподіванки, і не повертаючись до мене, огризнулася. 

- Але ти не на моєму місці. Я з роду Ціронаш. 

Ціронаш… А задається це рід зі званням Маркіза, який бере своє коріння з заходу імперії. Ця дівчина дуже пихата саме тому, що маркізів в імперії лише двоє і між собою вони мають дружні відносини, але вище їх є лише герцоги, ще вище Роксари і тільки тоді Імператор. 

- Як добре, що на моєму місці ти не будеш ніколи. Фелісія Роксар, дуже не приємно познайомитися. - Коли вона повернулася і здивовано подивилася на мене, я вже вмощувалася на ліжку. 

До обіду ще не скоро, а я вже вмираю з голоду. 

- Гей, ану злазь звідти. - Піднявшись на ліктях, я зустрілася з нею поглядом і підняла одну брову. 

- Чого б це? 

- Ти Роксар, а не знаєш елементарних правил етикету? Не збираєшся привітатися зі мною? - Ой, і хто тут про етикет заговорив? 

- Ти точно з Ціронашів? Яка ганьба! Людина, яка щойно поливала брудом моїх братиків, тепер вимагає від мене поваги?! - Я коротко засміялася. - Навіть не сподівайся! 

Дівчина спочатку почервоніла, потім позеленіла, потім зблідла, а врешті і зовсім стала жовта. 

Лігши назад на подушку, подумала, що даремно згадала про сусідку. Може, тоді б мені не пощастило так сильно? 

****

За обідом мій настрій покращився, і це навіть не зважаючи на те, що близнюки сиділи по обидва боки від мене.

Готують тут дійсно смачно, тому я з насолодою пережовувала м'ясо в вершковому соусі. 

Через те, що сестрі забороняли їсти м'ясо, мені теж ніколи його не давали. Але, Духи, це так смачно! 

- Лісі, візьми ще. - Лео поклав мені в тарілку ще один шматок м'яса. 

- Ти чого, я не з'їм стільки. - Ледь ковтнувши те, що було в роті, сказала, помічаючи, що інші адепти теж на нас дивляться. 

- Ти любиш м'ясо, то чому б не з'їсти ще? - Це ти мене в такий спосіб питаєш, чи люблю я м'ясо? 

- Звісно люблю, але є ще дещо, - кинула погляд на салати, - що я хотіла б тут спробувати. 

- Невже тут смачніше ніж вдома? - Тепер вже Тео підключився до розмови. 

- Ну, не те щоб… - В своєму колишньому домі я взагалі такого не їла. - Просто я не очікувала, що тут буде настільки смачно.

Вони хотіли щось запитати, коли я помітила Енді, який махав мені з іншого кінця їдальні. Помахавши йому у відповідь, почула шепіт біля одного вуха:

- А це ще хто? 

- Мій друг дитинства. - Так само пошепки відповіла, посміхаючись.

- Він створить проблеми? - Шепіт вже біля іншого вуха. 

- Ні. Але він усе знає. Розслабтеся. 

- Привіт. - Привітався він зі мною, а хлопцям лише кивнув. Ті лише зморщилися, ледь помітно. 

- Привіт, ти вже заселився? 

- Ага, мій сусід хоч і простолюдин, але нормальний. Ми порозумілися. - Присівши на стілець навпроти мене, він теж прийнявся їсти. 

- Це добре, бо мені з сусідкою не пощастило. - Закотила очі, придвигаючи собі миску за салатом. 

- А що таке? 

- Ціронаш. Пихата, зарозуміла і дуже нахабна. А! - Поглянула на своїх братів і сказала: