Розділ 6.

Аннабель Роксар 

Закінчивши пояснювати хлопцям ситуацію, спостерігала за їхньою реакцією. Вони задумалися, перезирнулися між собою, а потім одночасно перевели погляд на мене. 

- Мамо, тобто ми правильно зрозуміли, що тепер у нас буде молодша сестра? 

- Ще й червоноволоса, як дідусь? - Ледь не приснула зі сміху, але стримала серйозний вираз обличчя. Все, що їх цікавить, це "сестра". 

- Так, і як я вже сказала…

- Ніхто не має знати, що вона народжена не від тебе. Ми зрозуміли. То коли вона приїде? - Враховуючи, що батько послав лицарів на її пошуки, то невідомо коли. 

- Скоро. - Коротка відповідь більш ніж задовольнила моїх синів. Їх не хвилювало, що за ситуація склалася. Тільки наявність сестри. 

Ще рік тому вони благали мене знайти собі чоловіка в народити їм сестру. А тепер і потреби в цьому немає. 

- Її кімната буде поруч з нашою? 

- А саму кімнату вже підготували? 

- Ти сказала, їй п'ятнадцять, отже вона буде ходити з нами в Академію? - Питання як завжди посипалися так швидко, що я не встигала відповідати. 

Але хлопці швидко переключилися один на одного.

- Звісно ходитиме, і, Тео, ти не про те думаєш! Треба підготувати їй одяг, сказати кухареві, щоб він приготував щось смачне…

- І зробити план прогулянок. Треба буде піти на Літній фестиваль, потім перед початком навчального року, можна поїхати на віллу, покупатися поки ще тепло…

- Теоран, Леонард. - Почувши свої імена хлопці, завмерли і тільки закліпали в мій бік. - Ми нічого про неї не знаємо, тому не прив'язуйтеся до неї занадто сильно. Потім можете розчаруватися. - Мило посміхнувшись близнюки підійшли до мене і обійняли з обох боків. 

- Мамо, нам цілих сімнадцять років, невже ти думаєш, що ми не розпізнаємо в ній шпигуна чи кого гірше?

- Якщо вона прийде з лихими намірами, ми розірвемо її ще до того, як вона встигне щось зробити. - Лео трохи відсторонився, а за ним і Тео. В такі моменти мені дійсно стає їх шкода.

- То ж не хвилюйся. - А далі вже звертаючись до брата, Тео закинув руки за голову.

- Що подобається дівчатам? 

- Може романи?

- Та ну, це ж марно витрачений час…

Ось так спокійно обговорюючи майбутню сестру, вони вийшли з кімнати. 

Чомусь мені дуже шкода Фелісію, хоча вона з ними ще навіть не познайомилася. 

***

Фелісія

Коли я востаннє їла? 

Пригадуючи, насупила брови, продовжуючи йти провулками. І лицарі Теоморі і Роксарів шукали мене, але якщо з батьком все було зрозуміло, то Роксари трохи лякали своєю наполегливістю. 

Врешті решт, треба йти саме до Роксарів. Головне не попастися їхнім лицарям на очі. Одна справа, коли мене приведуть лицарі, інша - коли сама прийду. 

Відчувши, як скрутило шлунок від голоду, визирнула на широку вулицю. Неподалік стоїть пекарня. Можна поїсти свіжого хліба. 

Спокійно і рівно йдучи до дверей пекарні, відчинила їх під дзвін дзвіночка. 

Швидко взявши дві невеличкі булочки, заплатила і пішла подалі від видного місця. 

Зараз потрібно дізнатися, де резиденція Роксарів. 

***

Ні, ну це точно ні в які ворота не лізе! 

Я стояла у безлюдному провулку, з одного боку оточена лицарями Теоморі, з іншого Роксарів. 

Поїла, називається.

- Леді Фелісія піде з нами. - Один з лицарів Теоморі вийшов вперед, так би мовити, на перемовини. - Це наказ Зуреля Теоморі. - Боже, мені точно гаплик. 

- Себастіан Роксар віддав наказ на супровід юної леді. - Не здавався інший, також  роблячи декілька кроків вперед. 

- Яке діло Роксарам до Теоморі? Це маячня. Ми прийшли забрати нашу леді, не стійте на шляху. 

- Для вас рід Роксар пустий звук? - Витягаючи меч з ножен, відповів волохатий. - Якщо лицарі так ставляться до цього року, то уявляю яке ставлення у самого Теоморі. 

А може і не гаплик… 

Ледь стрималася аби не розтягнути губи у посмішці. Ну, звісно! Один наказ, одна людина, але два різних роди, щей неофіційно ворогуючих! Треба лиш трошки почекати і вони самі кинуться один на одного. 

- Зневажливе ставлення до аристократа карається законом! 

- Аристократ? Це ти про того пройдисвіта, який звабив старшу дочку Роксарів і не зміг після цього подивитися в очі її батькові, коли наша колишня леді була вагітна?! - Тепер до сварки підключалися і інші лицарі.

Поки я тихенько звертала за куток, сподіваючись що мене не помітять. 

Не помітили. Опинившись поза зоною їх видимості, побігла що було сил. 

Треба дістатися до маєтку Роксарів! Терміново. 

Проте перебігши на іншу вулицю, відчула як хтось хапає мене за комір. Одразу ж мені затулили рота, і прошепотіли в самісіньке вухо:

- Енді, все добре. Тихо.

Енді? Якого Імператора він тут? 

Принила лаятися навіть в думках, коли почула зовсім поруч тупіт. Лицарі. Випереджаючи один одного, вони продовжували шукати мене. Поки моя персона була затиснута між стіною і самим Енді. 

Як тепер пояснювати йому ситуацію, гадки не маю.

Коли все стихло, він відпустив мене. Я знову поправила каптур, дякуючи за допомогу. 

- Угу, тільки ти зараз же пояснюєш мені, чому твій батько прийшов до мого маєтку, ніби то з дружнім візитом, і чому за тобою бігають лицарі Роксарів? Га? - Він був злий. Страшенно злий. 

- М-м, там така ситуація… - Я вже думала як викрутитися, але його погляд, а-ля, ти мене за дурня маєш?, розставив всі крапки над і. - Добре! Я втекла з дому, щоб поступити до Академії на магічний факультет, бо батько ніколи в житті мені цього не дозволив би. І тому я вписала в анкеті рід Роксар, аби Роксари побачили, що я талановита і таку як я вигідно мати поруч з собою. Тому я й здавала всі три екзамени, але цього виявилося мало, і Себастьян сказав, що мені треба виписатися з роду Теоморі, але батько на це в житті не згодиться, а я сама переписатися не зможу, тому я й проникла в Архів і трохи там начаклувала, що треба, але коли повернулася до трактиру, то там мене знайшов батько. Мені довелося тікати, в через це мене тепер шукає батько, який хоче повернути додому, і Роксари, яким я потрібна сама не знаю для чого! - Випалила це все на одному диханні, поки лице Енді з кожним реченням ставало все більш витягнутим.