Розділ 5.

Я сиділа під мостом в парку, ховаючись в тіні. Таки стрибнула. 

Ляснувши себе по чолу, в черговий раз назвала себе божевільною. 

А як інакше, якщо я стрибнула прямо з другого поверху? Дякувати духам, лише ногу підвернула, а могла ж і шию звернути!

Тяжко зітхнувши, ще раз подивилася чи не видно коня. Таки пішов подалі звідси. 

Втекти зі зверненою ногою, я б фізично не змогла - з горем навпіл дійшла до конюшні і видерлася на коня. Інакше точно впіймали б. 

Доїхавши до центру спустилася і пішла пішки пустивши коня галопом світ за очі. Кінь привертатиме увагу, мене буде легко знайти. А так, навіть якщо хтось і буде проходити повз і побачить, подумає, що це звичайний безхатько. 

Нарешті видихнувши з полегшенням, наважилася зняти взуття з лівої, постраждалої ноги. Нога була синьо-фіолетова, опухша. На неї було страшно дивитися. В такі моменти не розумію, чому маги не можуть сцілювати себе самостійно. 

Порившись в сумці, переконалася, що таки немає чим перев'язати ногу. Під переправою лився штучний струмок, в який я і опустила ногу. Холодна вода трохи зняла біль. 

Оце я вляпалася. Історія так історія. Гірше тільки попастися на очі батькові. Тоді точно кінець. 

Обійнявши себе за коліно, опустила чоло, щоб хоч трохи відпочити. Поза була дуже не зручна, але кращого варіанту у мене поки немає. Тепер головне, щоб Роксари не дали задньої. Бо тоді стану справжнім безхатьком. Не на довго звісно, у мене гарний талант до магії, не візьмуть в Академію, подамся в найманці. Чула від лицарів, що там непогано платять...

Духи, про що я думаю!? 

Роксари тримають своє слово, вони мене не кинуть. Чи кинуть? 

Заричавши не гірше за звіра, витягла ногу з води і спробувала надягнути чобіт. З першого разу не вийшло - боляче. 

Розв'язавши, геть повністю, чобіт, вставила ногу і спробувала зашнуровати максимально тісно, щоб кістка не вислизнула з суглоба. 

Зціпивши зуби що сили, встала на ноги. Сидіти тут немає ніякого сенсу. Чого мені чекати? З моря погоди? Батько зараз все місто верх ногами переверне, а я сижу тут, чекаю поки мене спіймають. 

***

Карета зупинилася біля трактиру, де зупинилася Фелісія. Відверто мене дивувало те, з якою легковажністю вона обрала це місце для зупинки. Тут зупиняються в основному простолюдини, а від них можна очікувати чого завгодно. 

П'ятнадцяти річна дівчина, без супроводу, без охорони, з грошима прийшла в місце, де її можуть пограбувати, згвалтували чи вбити. 

Сумніваюсь, що у неї не було коштів, щоб зняти номер в нормальному готелі. 

Вийшовши з карети, помітив, що неподалік ще одна з гербом Теоморі. Брови самі з'їхалися до перенісся, поки я роздивлявся невелику будівлю. 

Зайшовши в середину, помітив, що ніхто не звертає уваги на мене. Та й о такій порі тут мало хто буває. Піднімаючись сходами, почув лайку. Спершу подумав, що це просто п'яні чоловіки щось не поділили зранку, але переступивши ще декілька сходинок, почув вже всю розмову. 

- Як ви могли дозволити цій дівці втекти?! Що ви за лицарі, якщо не можете впіймати якусь аристократку!!!

- Пане, вибачте, вона осідлала коня і поїхала в невідомому напрямку. Частина лицарів вже шукає її. 

- Не "вона", не "її", а "леді Фелісія"! - Злісне шипіння чоловіка розносилося далеко за коридор. 

- Вона майбутня голова роду Теоморі. Якщо я ще раз почую про зневажливе ставлення до неї від когось з лицарів чи прислуги, особисто відріжу язика, щоб усім була наука. А зараз замість того, щоб молоти дурниці, йдіть і шукайте її! 

Розвернувшись, спустився сходами, вийшов з трактиру і сів назад до карети. 

- Від'їжджай подалі звідси. - тепер взагалі нічого не розумію. 

Виходить її батько нічого не знає, отже він не причетний до виписки з роду. Тоді, скоріше за все, і про Академію не вкурсі. 

Потерши перенісся під шум колес, тяжко зітхнув. 

Фелісія приїжджає до Академії, здає екзамени на найкращі бали, приховує свою особистість, зупиняється в трактирі для простолюдинів, втікає від батька, який хоче зробити з неї голову роду в майбутньому… Навіщо їй взагалі здалася моя сім'я? Перспективи щодо становлення головою роду очевидні, батько не проти, ще й здібності до цього в неї є. З іншого боку Роксари, де у неї немає ні підтримки, ні авторитету всередині сім'ї. Як не крути,а вигідніше за все залишитися в роду Теоморі. 

То чому вона почала цю авантюру? 

- Приїхали, Пане. Що накажете? 

- Зв'яжися з Аннабель, нехай пошле лицарів на пошуки Фелісії. Тільки нехай все зроблять тихо. - З невдоволенням протягнув слова Ронові, який стояв біля відкритих дверей. 

Ця дівчина просто ходяча катастрофа. Відчуваю, що у мене буде багато проблем через неї.

***

Прокинулася я від чиїхось голосів. Розплющивши одне око, подивилася, що відбувається. На очі потрапило тільки зелене листя. Від здивування ледь не підскочила на місці. Це було поганою ідеєю, бо я наполовину лежала, наполовину сиділа на гілці високого дуба. 

- Ми всю ніч шукали, я вже спати хочу. 

- Треба ретельніше шукати. - Обережно нахилившись в бік, побачила внизу дві фігури, лицарі. 

- Куди ретельніше, ми вже все місто перерили! Нехай цим займаються вартові. Це ж їхня робота. - Незадоволено пробурмотів собі під ніс, і пішов далі. Його товариш пішов за ним, закинувши руки за голову.

- Уяви, як вартові зрадіють, коли дізнаються, що лицарі з дому Роксарів не можуть знайти одну маленьку дівчинку. 

- Що?! Та ліпше… - Вони відійшли занадто далеко, щоб я змогла їх почути. 

Але головне я зрозуміла. Мене шукає не тільки батько, а ще й дідусь. 

Спробувала пошевелити ногами, не вийшло. Відкинувши в бік поли плаща, побачила, що прив'язана ременем ноги до гілки. Точно! Це ж щоб не впасти. 

Повернувши ремінь на місце, спробувала пошевелити ступнею. Боляче. Прикрила очі, щоб переконатися скільки в мене мани. За ніч я повністю відновилася, тому можна зайнятися новими проблемами.