Розділ 3.

Слідуючи за слугою, який мовчазно йшла в невідомому напрямку, я не знала, за що хвилюватися більше. Результати екзаменів? Батько, який скоро дізнається про мою витівку? Роксари, чий слуга мене кудись веде? 

Натягнувши каптур майже на носа, я помітила, як літніх років чоловік зупинився поруч з дверима. 

- Прошу, леді Фелісія, на вас чекають. - Від сих слів мій шлунок скрутився в тугий вузол і завмер. 

Мені відчинили двері, зробивши декілька кроків, я опинилася в кабінеті ректора Академії. Високий злегка худорлявий чоловік з сідим довгим волоссям сидів за масивним, з вигляду, важким столом, який був закиданий купою документів. Поруч сиділи ще двоє: чоловік та жінка. 

Чоловік мав волосся такого самого кольору, що і я - криваво-червоне. Блакитні очі потьмяніли з віком, а на злегка засмаглій шкірі було видно зморшки, котрі додавали йому суворості. Одягнений в темно-зелений традиційний костюм Роксарів - темно зелені штани, злегка завужені до низу, поверх сорочки, що була на тон чи два світліша за штани, обягнута ще одна одежина, але вже з золотавою вишивкою - він дивився на мене прямо, але я ніяк не могла зрозуміти, з яким наміром. 

Жінка була молода і дуже гарна. З вигляду, не більше двадцяти п'яти років. Каштанове волосся було зібране в елегантну зачіску, яку прикрасили коштовностями. Зелені, як і в мене очі, дивилися з цікавістю і недовірою. Її аристократично бліда шкіра, неймовірно гарно дивилася на фоні червоної сукні з пишною спідницею. 

- Леді Фелісія… - Ректор трохи запнувся перед тим як назвати моє прізвище, тому мене одразу осяяла думка. Що як вони не отримали листа, а приїхали тому, що їм повідомили, що якась адептка назвалася ім'ям Роксар?

Мені гаплик. 

- Ваш лист був дуже переконливий, я б навіть сказав трохи самовпевнений. - Пан Роксар заговорив сам, дістаючи звідкілясь листа і кладучи його перед собою на стіл. Ректор видихнув з полегшенням і тихенько сів назад в крісло. - Але мені б хотілося переконатися в правдивості кожного пункту, який ви прописали. 

Тут я вже видихнула з полегшенням. Він прийшов не по мою душу, а за доказами. 

Мовчки зняла каптура, показуючи своє довге, злегка хвилясте, червоне волосся. Жінка, що продовжувала сидіти мовчки, злегка посміхнулася, зиркнувши на пана Роксара, який виглядав… Приголомшеним? 

- Що ж… Добре. Тепер розберемося з рештою. 

- Магічні здібності можу продемонструвати. - піднявши праву руку долонею догори, запалила сферу.

- В цьому немає потреби, юна леді. - Заговорив ректор, хоч трохи і спантеличено. - У нас вже є результати екзаменів. Якщо не маєте нічого проти, то ми ознайомимося першими. - Я лишень прибрала руку назад під плащ, і кивнула в знак згоди. 

Ректор простягнув три конверти, поки я з усіх сил намагалася зробити зосереджене, але не знервоване лице. Спочатку результати в абсолютній тиші продивився чоловік, а потім передав своїй родичці, бо їхню зовнішню схожість було важко не помітити. Вона мило посміхнулася і повернула папірці назад, поки я не могла відірвати від них погляд. Все добре? Вони всміхаються, отже все добре… А що як їх розсмішили мої результати? Що тоді? 

- Друже, в якій аудиторії ми можемо поговорити без сторонніх очей? 

- Що ти?! Як можна! Залишайтеся тут, я поки піду оголошу результати іншим адептам. - Повністю ігноруючи мою присутність, ректор вийшов, а я лиш відійшла в бік і схилила голову в знак пошани. Потім повернулася до них.

- Фелісія, - уже без "леді"? - думаю тобі було б цікаво подивитися на результати. - І простягнув три папірця мені. 

Я підійшла і забрала їх з його рук.

- Вельми вдячна, пане Роксаре. - Жінка посміхнулася тільки ширше, а я тим часом дивилася на результати. 

99 балів із 100 з магії. 

100 балів із 100 з екзамену на аристократичний.

91.5 балів зі 100 з фехтування. 

Я думала з фегтування буде менше. 

- Не схоже, що ти здивована. - Тепер зі мною говорила шатенка, мило при цьому посміхаючись. 

- Я готувалася до іспитів, тому результати мене не дивують. Щоправда, з фехтування я очікувала більш низький бал. - Ще раз поглянуда на лист з розбаловкою, шукаючи за що мені так бали накинули. 

- Як ти й казала і листі, твої навички видатні. Навіть більше того, це найвищі бали за всю історію Академії! - Пані Роксар сплеснула в долоні, спостерігаючи за мною з сяючим поглядом. Я… Що? 

- Найбільші…? 

- За всю історію Академії. - Мої слова продовжив чоловік, піднімаючись з місця. - Видатні здібності, моя кров в твоїх жилах, і самовпевненість, яку ти проявила своїм листом говорить про те, що ти дійсно Роксар. - Щось тут не те… 

- Проте? - Запитала я, помітивши як кутик його губ піднімається вище в кривій, підступній посмішці. 

- Проте, щоб вписати тебе до мого роду, потрібно виписати з роду Теоморі. Впораєшся? - Він хоче, щоб я сама це зробила? Та він божевільний! 

Я не повнолітня, і тому не можу виписатися за власним бажанням. На даний момент це може зробити лише… Мій батько. Логічно, він не хоче мати з ним жодних справ після того, як він змусив його доньку відректися від роду. А я… Була зачата саме цим, в його очах, "покидьком". 

Простіше кажучи, це перевірка на міцність. 

- Якщо ви мене про це просите, то звичайно, пане Роксаре. - присівши в легкому реверансі, помітила незадоволений погляд жінки. Проте спрямований він був аж ніяк не на мене, на чоловіка. 

***

- Ти де була? Вже майже всі бали оголосили. Твоїх, на щастя, ще не було. 

- Он воно як. Дякую. - Сівши на своє місце в актовій залі, подивилася на ректора, який спокійно зачитував бали інших адептів. 

- То де ти була? - Цікавість з нього так і пре.

- Мене переплутали з іншою леді. Просто непорозуміння. 

- Тебе взагалі-то позвали за ім'ям. Чи ти думаєш тут є ще одна Фелісія? 

А її тут дійсно не може бути. Поки не помре попередній носій цього імені, заборонено давати це ім'я новонародженій дитині. Бо долі можуть переплутатися. Але мені імпонує більш реалістична версія - щоб не виникло плутанини, особливо, коли одним іменем називають двох, трьох людей в роді по черзі.