Розділ 1.

Присвячується тим, хто шукає і вдосконалює себе.

Розділ 1. 

- Фелісія, чому ти прийшла без своєї сестри? - Сівши за стіл, я потягнулася за столовими приборами і відповіла:

- Я не стала її чекати. - Моя відповідь обурила, як батька, так і матір. 

Мені вже п'ятнадцять, а вони все ще поводяться зі мною як з дитиною… Навіть, не так! Вони цікавляться тільки сестрою, а на мене їм байдуже і це в кращому випадку. 

Батько не встиг нічого відповісти, як двері до кімнати відчинилися і зайшла сестра. Золоте пряме волосся було зібране в гарну зачіску, а довга сукня з мереживом підкреслювала її хворобливий відтінок шкіри. 

Сестра сіла за стіл і слуги одразу прийнялися накривати страви на стіл. Тушковані овочі в сирному соусі. Улюблена страва Емілі. 

Взялася за столові прибори, щоб почати сніданок. Сподіваюся, цього разу все пройде тихо. 

- Фелісія, ти сьогодні не прийшла по мене перед сніданком… Невже, я тебе чимось образила? - Образила? Такої лицемірної суки, як ти я не бачила навіть на зібраннях вищого суспільства. 

- Що ти. Звісно ні, тобі вже тринадцять, тому я думаю, що ти й сама маєш знайти дорогу до трапезної. 

- Фелісія! - Герцог гаркнув кулаком по столу так, що столові прибори підскочили. - Як ти можеш так говорити з сестрою? 

- Тату, будь ласка, не зліться на сестру, вона просто обмовилася. - Емілі перевела погляд на мене і слабко посміхнулася. - Просто не йди наступного разу без мене, що як я втрачу свідомість по дорозі… 

- Емілі. - Вона замовчала і я продовжила. - Не використовуй свою хворобу для маніпуляцій мною. - Я побачила як сестра поблідніла від моїх слів, а мати, що до цих пір сиділа тихіше води, кинулася до Емілі.

- Емілі, тобі погано? Покличе лікаря. Фелісія, як ти могла таке сказати? 

- Негайно повертайся до своєї кімнати і подумай над своєю поведінкою. 

Далі на мене вже не звертали уваги, бо Емілі втратила свідомість. Знову. Тому я швидко пішла до своєї кімнати, помічаючи, як наш сімейний лікар з усіх ніг біжить до трапезної. 

Шкода чоловіка. Його викликають щоразу, як Емілі стає погано, а це трапляється ледь не щодня, а іноді і декілька разів на день.

Опинившись в своїй кімнаті, поглянула на свій робочий стіл. Там лежав лист-запрошення для прийняття відбору до Академії. Все, що мені було треба, це прийти на екзамен на відповідний факультет. Проте я знаю, що батько не дозволить. Він планує зробити з мене наступного голову роду, бо хлопчик в нього так і не народився. До того ж, мене можна вигідно віддати заміж, чого не скажеш про Емілі, якій навіть на території маєтку важко пересуватися. 

Емілі. З самого дитинства я тільки те й робила, що піклувалася про неї, а все, що отримала натомість… Нічого. Мені доводилося відмовлятися від зустрічей з дітьми інших аристократів, від чаювань чи навіть відпочинку. Я часто сиділа біля ліжка вночі, щоб переконатися, що в неї знову не піднялася температура. Вона ж сприймає це все, як щось зрозуміле. 

Зробивши глибокий вдих, я взяла в руки листа і перечитала його знов. Завтра о дванадцятій дня почнеться екзамен в столиці. Щоб доїхати туди каретою доведеться виїжджати прямо зараз. Але мене помітять, тому це не варіант. Єдине, що залишається - їхати верхи. Щоправда це не дуже безпечно, але краще так ніж зовсім ніяк. 

В решті решт, у мене в рукаві є козир. 

Сівши за стіл, я почала писати листа. 

Шановний Пан Роксар.

Є велика ймовірність, що ви не станете читати мого листа, коли побачите ненависний Вам герб, проте хочу Вас запевнити, що вміст цього листа Вас зацікавить. 

Враховуючи, що Ви розірвали усі зв'язки зі своєю дочкою Мореною, яка в минулому відреклася від Вашого роду, Ви напевне не знаєте про моє існування. Я її старша дочка і перша дитина, Фелісія Теоморі. 

Звертаюся до Вас, аби повідомити, що не маю наміру продовжувати носити прізвище Теоморі з наступних причин.

Перша, і найголовніша, я маю великі здібності до магії, якими так пишається рід Роксар. Враховуючи, що мене Ви не знаєте, пропоную приїхати до столиці на оголошення результатів екзамену, аби переконатися в моїх видатних і унікальних здібностях. 

По-друге, в цій сім'ї мої таланти приймають як належне, і розвивати магічні здібності не дадуть, а отже сила роду Роксар зав'яне так і не розквітши.

І по третє, мені пощастило народитися з червоним мов кров волосся, тому можете не сумніватися, що крові Роксарів в мені набагато більше ніж Теоморі. 

Мета мого листа наступна: я була б рада стати частиною дому Роксар, аби не зганьбити авторитет Роксарів. Звісно ж, в унікальності моїх здібностей зможете переконатися особисто після приїзду до столиці.

З усією повагою, 

Фелісія Теоморі

Лист вийшов довгий, але він не зможе проігнорувати листа. Не зможе ж? 

Вставши зі свого місця, стала біля вікна і уявила як лист згортається у потрібну мені фігуру, перетворюючись на паперову пташку, яка стірмко вилетіла з кімнати до Пана Роксара. Сподіваюсь він таки прочитає мого листа. Інакше всі старання будуть марні.

***

Ввечері я сиділа біля каміну і читала книжку, коли в мою кімнату увірвалися батьки. Я встала зі свого місця і попрямувала їм на зустріч, вже знаючи все, що вони можуть сказати.

- Фелісія Теоморі, ти подумала над своєю поведінкою? - Непомітно зробивши глибокий вдих, відповіла:

- Я не бачу своєї вини. Емілі вже не маленька і має розраховувати на себе. Я не завжди буду поруч із нею. 

- Ти права. - Мама вхопила тата за руку, коли він вже збирався щось сказати. - Ти не можеш завжди бути поруч, але хіба тобі її не шкода? Як старша сестра, ти маєш допомогти їй. Не змушуй її відчувати обділеною у чомусь. - Вона аж ніяк не обділена. Вона має все чого не маю я. Більше того, вона завжди відбирає те, що мені подобається. - Йди до мене.