РОЗДІЛ ТРЕТІЙ

Прийняти правила гри, ще не означає, програти.

Їсти не хотілося. Жити також. Голова боліла так, що кожен рух провокував нудоту. Та я все ж випила воду і навколішки доповзла до ванни.

Сидячи у теплій воді розглядала засоби гігієни, численні шампуні, креми, маски... тут все було готово для мого «комфортного» перебування.

На ранок трохи полегшало. Дивно, але спала я міцно і досить довго. Настіний годинник показував першу. Можливо у тій воді були якісь препарати. Підносу уже не було, натомість стояв графін з водою і красивий кришталевий келих. Та пила я все ж з-під крана.

Умившись спробувала вийти і... двері виявилися незамкнені. Зате в коридорі я помітила камеру відеоспостереження. І вона мене теж...

Пройшовшись далі я заглядала в кімнати. Деякі були замкнені, а решта просто спальні. Спустившись вниз знайшла кухню. Тут поралася ще одна жінка середніх років. На ній був одяг чимось схожий на циганський. Широка спідниця, кофта з рюжками і хустка на голові.

Помітивши мене вона одразу поставила  турку і чайник по черзі показуючи на них пальцем. Я кивнула на турку. Хтозна з яких трав їх чай. Не встигла я як слід роззирнутися, як маленьке горнятко з кавою уже диміло на столі. А також якесь м’ясо та салат.  Скуштувавши, зрозуміла, що їсти не можу.  Все надто гостро.

Подякувавши їй посмішкою та коротким дотиком до руки пішла далі вивчати територію. Мені необхідно було знайти того, хто хоча б трішки розумів англійську. У дверях я стикнулася з високою стрункою жінкою років 35-40. Вона виглядала доволі доглянутою і сукня в неї була хоч зовсім закрита проте доволі гарна. Чорне волосся укладено у елегантну зачіску, а на руці виднілася обручка. Невже дружина? Судячи з того, яким нищівним поглядом вона мене провела, так. Ця інформація каменюкою вдарила у голову. Як? Як так можна? Ще я побачила кількох дітей, що зовсім не звертали на мене уваги.

На двір потрапити не вийшло. Охорона не випустила. На спроби поговорити не реагувала. Навіть не дивилася на мене. Ближче до вечора, коли я сиділа у своїй кімнаті і молячись роздумувала, що робити далі, у двері тихо постукали. А через секунду з'явилася миловидна дівчина не старше 30-ти. Невисока, з добре тренованим тілом, яке підкреслювали чорні лосіни і короткий топ. Довге чорне волосся було зібране у хвіст, а на обличчі яскравий макіяж. Ще одна невільниця?

-         Привіт. – промовила до мене англійською і підійшовши ближче простягнула руку. – Я – Айрін.

-         Анна. – потисла руку і піднялася.

-         Я танцівниця. Я навчу тебе танцювати. Ходімо у спеціальну кімнату.

Її англійська шкутильгала на обидві ноги. Як і моя, власне. Ніколи так не жаліла про пропущені уроки. Але це був мій шанс…

-         Айрін, мене викрали. Сповісти у поліцію або допоможи мені вийти. – я вхопила її за лікоть і швидко прошепотіла.

-         Вибач, але моє завдання навчити тебе танцювати.

Вона відсторонилася і усмішка спала з красивого обличчя. Всередині щось обірвалося. Схоже, вона чудово знала куди і навіщо прийшла. Від медових очей повіяло холодом.

-         Окей. – я кивнула вирішивши не сперечатися. А навпаки, подружитися і вивідати до якого жертвоприношення мене готують.

Ми спустилися на перший поверх і зайшли у домашній спортзал. Тренажери були зсунені у один кут даючи простір на паркеті. Дівчина дістала пульт і полилася музика. Під красивий чоловічий голос танцівниця поставила мене поруч із собою обличчям до дзеркала. Махнула стегнами утворюючи вісімку. Я повторила. Це було нескладно, адже я сім років ходила на танці. Через дві години тренувань, які мені чесно кажучи сподобалося і допомогли відволіктися, я попросила наставницю попити разом кави.

-         Скажіть, а на якій мові тут усі говорять? – відкусила шматок якогось десерту, що дуже нагадував пах лаву.

Їсти хотілося дуже, а від солоної їжі у роті палав вогонь.

-         Арабська. Але тут свій діалект.

Ми перекинулися ще кількома не надто значними фразами і вона пішла. Та ті краплини інформації я з ретельно зберігала у комірчинах пам’яті.

Цього вечора я знову із тремтінням чекала приходу хазяїна. Навіть непомітно принесла з кухні ніж і сховала під подушку. Але він не знадобився. Як і наступний тиждень. Мене ніхто не турбував, окрім танцівниці. І це лякало. Адже я розуміла, що гряде щось недобре. Просто так мене ніхто би тут тримати і обходити, як принцесу, не став. Масажі, баня, маски для обличчя… Айрін десь роздобула для мене щось на кшталт прісної бездріжжової булочки. З таким хлібом їсти було легше.

Вона помалу звикала до мене і ставала все відвертішою. Розповіла де саме ми знаходимося, що мій господар відомий бізнесмен, у якого три дружини і що втекти звідси просто нереально. Поліція тут вся куплена, до столиці, де панує цивілізація, дуже далеко і на першому ж вокзалі мене повернуть назад. Це наче маленька країна у великій країні зі своїми законами, звичаями та релігією.

В останній день наших занять Айрін прийшла із костюмом для танцю. Це був бюстгальтер покритий позолоченими блискітками, такі ж трусики і спідниця. Широка широкий золотий пояс до якого кріпилися легкі шовкові хусточки пастельних відтінків. Порахувала. Сім штук. В серці кольнуло.

-         Під час танцю будеш їх зривати і кидати на чоловіків.

Мої страхи підтвердилися підступивши до горла гірким клубком.

-         І як називається танець?

Я подивилась на дівчину, яка прикладала до моїх грудей ліф перевіряючи чи вгадала з розміром.

-         Танець Соломеї. – спокійно промовила прицмокуючи.

-         Або танець семи вуалей…

Я багато про нього чула. Той же стриптиз… Соломея була донькою Іродіади, дружини царя Ірода. Після того, як вона станцювала для царя і його гостей, вражений Ірод пообіцяв дати їй все, що вона попросить. Розгубившись, дівчина пішла шукати поради у матері. Та ж давно хотіла позбутися Івана Хрестителя, який дорікав їй за гріх перелюбу. Справа в тому, що Іродіада покинула свого чоловіка і стала жити з його рідним братом, бо той був царем. Тому і підказала донці просити голову Івана Хрестителя. Ірод не хотів убивати пророка хоч і посадив його в темницю. Але порушити своє слово при інших уже не міг. Тому через кілька хвилин Іванові відрубали голову та винесли на полумиску. Чи стали вони від того щасливіші? Ні стілечки…. Решту свого життя Ірод з дружиною провели у параноїдальному страху. Така от невесела історія, фатальний збіг обставин, смертельний танець і мученицька смерть. Зовсім скоро гнів Божий обрушився на тих, хто погубив пророка. Соломея переходила взимку річку Сікорис і провалилася під лід. Гострою крижиною дівчині відрізало голову, і цю голову принесли, як колись Іроду і Іродіаді, а тіло так і не знайшли. Аравійський цар Арефа вислав свої війська проти Ірода і завдав йому поразки. Римський імператор в гніві зіслав Ірода разом з Іродіадою до Іспанії, де вони і загинули. Їх було поховано заживо.