РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

Нехай твоя віра буде сильніша твоїх страхів 

Прокинулася так само різко, як і заснула. Горло пекло та страшенно хотілося пити. Голова боліла так, наче по ній били молотом. Спробувала піднятися, але тіло було ще дуже слабке. Озирнулася – абсолютно біла, невелика кімната, схожа на палату у лікарні. Збоку стояв дерев’яний квадратний столик покритий білою скатертиною, під якою явно було щось сховане. Шафа, ширма – невідомо для чого. Опустивши погляд на себе зрозуміла, що мене переодягнули. Спідньої білизни не було, лише тонка біла сорочка у чорну цяточку, що доставала до п’ят. Серце застукало ще швидше.

-         Господи. – підняла голову до неба. – Де я? Що зі мною буде? Я ж Твоя дитина, Отче. – впала на коліна заледве ворушачи губами. – Мені страшно. – сльози покотилися по сухій шкірі. – Ти ж сказав: «Навіть якщо батько і мати тебе покинуть, Я тебе не залишу…» Допоможи мені… 

Заледве піднявшись підійшла до вікна. Краєвид, що відкривався був для мене абсолютно диким і чужим. Вздовж невеликої алеї росли пальми і квіти, схожі на троянди та все ж трохи інші. А вдалині виднілося море.

Спробувала відчинити вікно і коли воно майже мені піддалося у кімнату хтось увійшов. Злякано повернувшись побачила високого чоловіка середнього віку. Чорне волосся було скроплене сивиною. На ньому висів білий пом’ятий халат, а в руках він тримав склянку з водою і якісь пігулки.

Незрозуміло щось промовивши швидко підійшов та схопивши мене за плече змусив сісти на ліжко. Заглянувши в горло перевірив очі посвітивши чимось на кшталт лазера, а тоді дав пігулки примушуючи випити.  Чомусь всередині мене тліла довіра до нього і я зробила так, як він просив. Навіть закралася думка, що Батий викинув мене десь по дорозі, а цей знайшов і виходив. 

-         Dо you speak english? – запитала з надією але він лише розвів руками і знову щось прокалякав.

Здалося, це таки турецька. Ми з мамою колись серіал дивилися.

-         Послухайте, відпустіть мене. – промовила активно жестикулюючи.

Сподівалася, що зрозуміє. А для підтвердження зняла з пальця каблучку, єдину дорогоцінну річ котра була при мені, і віддала йому. Однак, той лише негативно захитав головою. А вже наступної миті вогник надії, що тлів, погас.

У кімнату увійшов Батий. З кожною нашою зустріччю він здавався мені все огиднішим. Лікар, чи хто він там, піднявся і підійшов до работорговця. Щось промовив передаючи йому мою каблучку, а тоді вийшов залишаючи нас удвох. Кров знову захолола в жилах. Хоча, я встигла відмітити, що мій стан покращився. Сил прибуло і голова перестала боліти.

-         Коштовна цяцька... – Батий підходив ближче розглядаючи діамант. – Знаєш, що мене дивує? Чому, ви жінки, такі наївні? Невже ти справді вірила, що Острозький на тобі одружиться? Такі чоловіки не можуть належати одній жінці.

-         Це ти його в цьому переконав. – гнівно виплюнула з’їжачившись під його поглядом. –  Ти опублікував ту статтю в газеті аби він звинуватив у всьому мене.

-         Я звісно не святий… але це не моїх рук робота. Тут постаралася жадібність, що оволоділа його сестрою. Вона виклала подробиці життя Всеволода Київському віснику назвавшись тобою.

Мої нутрощі скрутилися, а клубок підступив до горла. Як таке може бути, аби сестра знищила брата тільки через ревність? Коли він познайомив мене зі своєю сім'єю, вона дала мені ляпаса, через що Всеволод заблокував її кредитні карти. Але ж я не сподівалася, що Оля відомстить таким звірським способом. Для всього світу сім’я Острозького загинула в автокатастрофі. А вона одним махом знищила не тільки його життя, а й своє….

-         Шльондра! – кричала вона мені. – Тобі потрібні тільки його гроші! Та в нього сотня таких, як ти!

…

Тоді я їй не повірила. А дарма…

-         Це звісно зіграло мені на руку.

Хриплий огидний голос вивів із спогадів.

-         Хоча… в чомусь Всеволод мене здивував. Я думав, що він таки закінчить те, що почав. А лікар сказав, ти незаймана.

З моїх грудей вирвався істеричний сміх на межі безумства. Чоловік, якого я кохала, за якого збиралася вийти заміж, намагався двічі мене зґвалтувати. При нашій першій зустрічі. І при останній. З чого все почалося… тим і закінчилося. А потім просто продав… 

Невже я настільки глуха і сліпа? Він зруйнував моє життя, а я досі готова повірити, якщо він скаже, що не винен. І досі сподіваюся, що він приїде за мною.

-         Як тобі вдалося втекти? Причому двічі.

-         Мене Бог врятував. – глухо відповіла дивлячись, як за вікном пропливають чисті хмари на блакиті бездонного неба.

-         Що ж… - Батий піднявся. – Нехай врятує тебе і цього разу. – знову посміхнувся і крикнув щось на своїй мові.

У кімнату відразу зайшло двоє шафоподібних охоронців. Не треба бути поліглотом аби розуміти, що це за мною.

-         Пішли. – кивнув до мене.

-         Я нікуди з тобою не піду. – сміливо промовила і для підтвердження схопилася за поручінь ліжка.

-         А знаєш… тобі пощастило.

Він знову повернувся до мене і примружено оглянув з ніг до голови.

-         Якби я так сильно не любив гроші, ти гнила б десь у придорожньому борделі. А так… тебе купив доволі високоповажний чоловік. Будеш гарно себе поводити – не знатимеш ні голоду ні холоду. Можеш не дякувати. – він кивнув хлопцям і вони рушили до мене.

Один грубо схопив за лікоть та потягнув на вихід. Вириваючись я з усієї сили вкусила його за зап’ястя. Скривившись він випустив мене і замахнувшись вдарив на відмаш по обличчю. Не втримавшись на ногах я полетіла на дерев’яну підлогу. Брова одразу віддала сильним болем і піднявши голову, відчула, як повз око пробіг теплий легкий липкий струмочок.

Обличчя Батия перекосив страшний оскал люті. Гаркнувши щось по-своєму він вихопив револьвер та прострелив тому хлопцю руку.

-         Ти що твориш? – я практично запищала і кинулася до охоронця забувши про його вчинок.