РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ

Хто світить, той і бачить краще

Мої душевні муки продовжувалися ще півтори доби. Я навіть уже молитися не могла. Просто лежала, спала і їла. І плакала.

Все почалося у суботу. Або закінчилося. Я тоді ще не розуміла. Краще сказати – це був початок кінця.

О 10:00 у мою кімнату зайшло кілька дівчат у паранджі, проте з відкритими обличчями. Вони відвели мене у баню, потім на масаж, де моє тіло намастили якимось пахучими олійками. Думки про жертвоприношення викликали істеричний сміх. Далі був манікюр, педикюр, депіляція всіх зон, включаючи інтимну.

Я покірно, наче пластикова лялька, все терпіла. Особливо після того, як кілька днів назад масажистку вдарив охоронець за те, що я вибігла від неї зі сльозами. Мене явно до чогось готували і кожного хто міг зіпсувати такий цінний продукт чекало покарання. В якусь мить навіть прийшла думка понівечити собі обличчя, але Айрін сказала, що для таких доля у борделі. Там на обличчя не звертають особливої уваги.

Я стояла і дивилася на себе у срібло дзеркала. Дівчата позаду посміхалися, любуючись своєю роботою. Чисто технічно, все було ідеально. Макіяж, де чорними тінями і стрілками вирізнили блакитні очі, чуттєві блідо-рожеві губи… світле волосся, яке я близько місяця тому підстригла у формі видовженого каре лежало легкими хвилями переливаючись глянцем. На потилиці кріпилася красива брошка у формі пера з якої звисала блакитна шовкова вуаль, наче фата. І завершував образ костюм Соломеї, весь у золотих блискітках, які дзвеніли при найменшому русі. А от ноги чомусь залишили босими. Лише тонкий золотий ланцюжок  на ікрі правої ноги.

Коли на порозі з’явився хазяїн, дівчата одразу опустили голови і швидко вийшли. Він пройшовся по мені лінивим липким поглядом, від якого знову замутило. На секунду здалося, що чоловік вагається приймаючи якесь рішення. А тоді голосно прочистив горло і махнув рукою на вихід. Уже на дворі мої ноги взули у резиновій шльопки, а на плечі накинули чорну мантію з капюшоном.

Більше ніж година їзди у дорогому позашляховику по бездоріжжі і ми опинилися у дуже незвичному місці. За височезним триметровим забором ховався не будинок. Це був справжній палац вчетверо більший ніж у хазяїна. Правда, виглядав він ніби з казки про Аладіна. Сірі старі кам’яні стіни потопали у зелені в'юнких квітах. На даху було щось схоже на куполи, тільки без хрестів.

Вздовж вузької вулички вкритої бруківкою стояло вже безліч автомобілів. Я мимоволі залюбувалася цвітом мандаринових дерев, як відчула поштовх у спину. Масивні ворота перед нами роз'їхалися впускаючи на подвір'я. Проте зайшли лише ми з хазяїном. Охорона залишилася в автомобілі.

Пройшовши міні-алею з високих пальм ми опинилися на порозі будинку. Тут нас зустрів невисокий худорлявий чоловік з якимось причудливим виробом на голові. Наче скручений рушник. Він вклонився і щось промовив вказуючи рукою позаду себе. Коли хазяїн пішов, чоловічок схопив мене за руку і потягнув кудись уздовж довгим коридором. Відчинивши одні з численних дверей штовхнув мене у кімнату. Перечепившись за поріг я впала відчуваючи під руками м’який ковбик. Піднявши голову я побачила… ні, не Крістіана Грея. Айрін, котра кинулася мене підіймати. Тут було ще з десяток дівчат у подібному образі.

-        Ти дуже красива. – вона покрутила мене у своїх руках і відвівши убік прошепотіла на вухо. – Я все дізналася. Сьогодні день народження внука старішини. Кажуть, він дуже жорстокий і… ненаситний. Ну ти мене розумієш… старий збирається передати йому владу, тому сьогодні це все для нього. Але я б тобі радила сподобатися йому. Можливо він тебе викупить і твоє існування буде не таким нестерпним.

У це я вірила мало. Єдиним виходом для мене була втеча.

-        Навіть не думай. – замахала головою дівчина. – Якщо знайдуть, уб'ють.

-        Дай мені скористатися своїм телефоном, будь ласка. Я обов'язково тобі заплачу при перші можливості.

-        Вибач, тут роумінг відразу фіксується. Мене уб'ють разом із тобою.

Прикривши обличчя руками я повільно сповзла по стіні. Айрін важко зітхнула і присіла поруч.

-        Якщо б ти поступилася своїми принципами, то змогла б доволі непогано пристосуватися тут. Давай так… я спробую непомітно витягнути в одного із цих козлів телефон і відправити повідомлення. Тільки це буде вже вночі, після… пиши номер і текст. – вона простягнула мені телефон.

Біда полягала в тому, що з усіх номерів я напам'ять знала тільки татів. А він помер три тижні тому. і в кого знаходиться його гаджет не уявляла. Та все ж понадіялася, що у мачухи або сестри.

Через якийсь час дівчат почали по одній забирати. Зрештою, я залишилася одна сподіваючись, що про мене забудуть. Але ж ні… прийшов той же чоловічок, що зустрічав і грубо схопивши за лікоть кудись поволік. Через хвилину я опинилася при вході у величезну залу з білосніжними стінами і височезною стелею. Навколо вона була заставлена столами, за якими сиділи самі чоловіки, у білих довгих до п’ять сорочках підперезаними на талії, і такими ж великими головними уборами. На підлозі лежав червоний коврик, наче капище. В одному кутку, біля входу, розташувалися музиканти.

Чоловічок змусив мене роззутися, зняв накидку і вивів у центр. Роззирнувшись я помітила Айрін, котра мені підморгнула і шепнула щось музикантам. Пісня Стінга Desert Rose зазвучала по-новому та не менш прекрасно. Десятки очей з похіттю та жадобою розваг торкнулися мого тіла очікуючи шоу. Але я продовжувала стояти і розглядати їх. За головним, столом, який був по-особливому прикрашений квітами, сидів дуже старий, худий, довгобразий чоловік. На шиї у нього висіла якась золота пластина із гравіюванням. Напевно символ влади. По праву руку явно скучав і барабанив по столі пальцями молодий хлопець. На вигляд близько 30-ти. Він вирізнявся від інших менш смуглявою шкірою і відсутністю бороди, окрім легкої щетини. На руках не було золотих браслетів та кілець. Напевно це і є той внук, яким мене лякала Айрін. А ще перед ним стояв iPhone, в який він час від часу зиркав. Минуло майже половина пісні, а я досі просто стояла не в силі поворухнутися. Нехай убивають, та танцювати цей огидний танець я не буду.