Розділ перший і єдиний

Розплющивши очі Чонгук бачив у вікні як жовте мокре листя від пориву вітру відривалося від гілочок його підхоплювали холодні потоки і замість того щоб падати воно летіло кудись, куди вже не було видно.
Телефон завібрував. На екрані висвітився Техен.
Серце підскочило і впало.

Це з ним траплялося вже останні два роки. І як тільки він вже звикав до цього, знову Техен робив або ж казав щось таке від чого Чонгук забував як дихати. Й все починалося спочатку.

Вони дружили ще зі школи. Де познайомилися на спортивному майданчику. Чонгук побачив як в голову якогось хлопчика летить доволі важкий волейбольний м'яч. Й поставив свою руку відбив його Тоді хлопець перевів на нього свій погляд. Дивився з вдячністю. Але від тоді Чонгук не міг відірватися від цих очей. Так вони познайомилися, здружилися. І як виявилося жили недалеко.
До кінця останнього класу стали найкращими друзями. Й вступили до одного вузу.

Чонгук зрозумів що Техен став для нього не просто другом вкінці першого року навчання. Коли побачив як їх одногрупниця запросила Техена на побачення й він погодився. Тоді ніби щось нестерпно гаряче прокололо груди. Він втік, й дома довго лежав на ліжку дивлячись в стелю. Думаючи про Техена. 
І як тільки він уявляв що він буде зустрічатися з нею, в нього все рочинало боліти, на очі самі наверталися сльози. Тієї ночі він так і не заснув. Він боявся почути від Техена що йому вона дуже сподобалася. Техен йому писав, питав як він. Але Чонгук навіть не читав. Це було вище, сильніше за нього, й якщо він візьме телефон в руки може не стриматися та наговорити чогось.
Але наступного дня Техен сказав що дівчина хороша, й вони вирішили бути друзями. Якась ніби дика тварина яка сиділа в Чонгук в середині ніби підняла голову і раділа, скакала, була щаслива. А сам Чонгук зробив вигляд ніби йому байдуже.

Тепер вчилися на третьому курсі. І кожного ранку Техен присилав смс щоб соня Чонгук не проспав. Й кожного ранку він відчував це хвилювання. 

Він швидко зібрався, вибіг з дому. Чекав Техена біля його будинку, з чашкою його улюбленого гарячого шоколаду.

Техен вийшов як завжди трохи сонний, з рюкзаком на плечі, й з виглядом таким ніби вчора він пересував саму планету, а сьогодні він неймовірно через це втомлений.

Чон простяг йому напій, мовчки забрав його рюкзак і вже звично підлаштовуючись під його темп пішов поряд на навчання.

Техен не розмовляв аж поки не зробив кілька ковтків гарячого, приторно солодкого напою.

- Чон. Ти знаєш що рятуєш мене?
- Знаю.

— Ну й молодець. До речі в нас сьогодні тільки два заняття. 
— Я в курсі.
— То може підемо погуляємо після? А то через це навчання я взагалі нікуди не виходив.

Чонгук кивнув, відчуваючи, як за спиною ніби розправляються крила. Весь день на парах він просидів у піднесеному настрої. Коли заняття закінчилися і хлопці вийшли на вулицю, їх зустріло яскраве, але холодне сонце. Чон мерзлякувато втягнув голову в плечі. Техен хмикнув і натягнув на нього свою шапку.
— Ти чому без шапки? Захворіти надумав?
Техен весело крокував попереду, накинувши на голову капюшон худі.
Чонгук на мить затамував подих. Дивлячись йому в спину, він розумів: Техен навіть не здогадується, як сильно на нього впливає. Яку бурю емоцій викликає в душі кожен його жест.
Чонгук поспішив слідом, наздоганяючи хлопця.

Вони йшли вулицею, коли до Техена підбіг хлопець із паралельного потоку — здається, його звали Хосок.
— Техене, привіт! Куди прямуєте?
— Привіт! Та просто дихаємо свіжим повітрям.
— А ти, здається, Чонгук? — незнайомець перевів погляд на нього.
— Так, — сухо відповів Чон.
— Мені якраз нудно. Можна з вами?
Техен помітно пожвавився:
— Звичайно! Буде веселіше. Чоне, гайда в нашу улюблену кав’ярню?
— Давай... — Чонгук намагався приховати розчарування.
Цей Хосок починав йому не подобатися. Те, як він дивився на Техена, встигло роздратувати Чона за перші ж п’ятнадцять секунд знайомства.


У кав’ярні Хосок невпинно жартував і сміявся, не зводячи очей із Техена.
А той, здавалося, був зовсім не проти такої уваги. Чонгук для нього раптом став ніби фоном — звичною деталлю інтер’єру, яку перестаєш помічати. Чон сидів зі своєю кавою, бездумно втупившись у вікно, аж поки з цього заціпеніння його не вирвав голос Техена.
— Гук-і, що з тобою? Ти взагалі нас слухаєш?
— Задумався... Що ти казав?
— Питав, чи не хочеш у кіно. Хосок каже, там сьогодні класна комедія.
Хосок по-господарськи поклав руку на плече Техена:
— Ага, комедія — вогонь.
— Я щось не дуже хочу, — сухо відрізав Чонгук. — Ви йдіть, а я додому.
— Ну, якщо ти так хочеш...
Чонгук не дав йому договорити: різко підвівся і вийшов, залишивши за собою важку тишу. Він так і не помітив, яким розчарованим поглядом дивився йому вслід Техен.

Щойно Чонгук зник за дверима, усмішка вмить злетіла з обличчя Техена. Він безсило відкинувся на спинку крісла й заплющив очі.
Хосок теж перестав удавати веселощі. Він співчутливо поплескав друга по плечу:
— Не карай себе. Це ще нічого не означає.

— Означає, Хосоку. Ще й як означає, — тихо відказав той. — Це означає, що я йому і справді байдужий. Що для нього ми можемо бути лише друзями.
— Я бачив його погляд, Техене. Там далеко не дружба.
— Дякую тобі за допомогу, але... — Техен розплющив очі й зітхнув. — Я не такий слабкий, як ти думаєш, я переживу. Йди, будь ласка. Я хочу пройтися наодинці.

Техен майже біг додому, не розбираючи дороги. Він навіть випадково налетів на перехожого, але не зупинився, щоб перепросити. Горло стискали сльози, які він відчайдушно намагався стримати.
Удома сили остаточно покинули його. Він впав на ліжко й довго ридав у подушку, аж поки не заснув — виснажений, прямо в одязі.

Техен не уявляв свого життя без Чонгука відтоді, як той врятував його від удару м’ячем. Він вступив до цього університету лише тому, що туди подав документи Чонгук.
Проте останній рік став справжнім випробуванням. Дивитися, як на Чона заглядаються і дівчата, і хлопці, було понад силу — це буквально не давало дихати від ревнощів.
Але Чонгук ніби не помічав нікого навколо, зокрема й самого Техена. Так, вони були друзями, але для Техена це «дружні» вже давно стало замалим.