Глава 32

Розалія

Минуло два тижні...

Артема посадили у в'язницю і наче все мало б бути добре, але... сьогодні той день, коли Перскотт має повертатися до Америки і з самого ранку я почуваюся спустошеною. Немов вже ввечері частина мене, а саме моє серце від'єднають від мене. Адже Перскотт - частина мене і без нього я не я... Щойно я прокинулася одразу почала плакати. Вночі мені снилися жахливі сни, де ми з хлопцем більше не пара. А ще й його відліт засмутив мене остаточно.

- Доню, ти чого? - до мене у кімнату зайшов до тато і сів на ліжко поруч.

Я плакала і не могла стриматися. Не підводила погляд на батька, аби ще більше не розплакатися, адже він теж скоро має повертатися, бо там його робота. Чому всі мене залишають і їдуть кудись? Чому так сумно стає і самотньо?

- Сьогодні він їде... - тихо промовила я, але батько почув мене і пригоргув до себе.

Я поклала голову на батькове плече і сльози потекли знову.

- Але ж це не кінець. Ви просто пізнаєте себе по-новому. Дізнаєтеся чи зможете довіряти один одному, чи зможуть протриматися ваші стосунки, адже у житті буває по-різному. - говорив тато, заспокоюючи мене. Це допомогало, бо я розуміла, що він мав рацію.

- Ти правий. - кивнула та відсторонилася. - Не варто плакати. Потрібно показати, що я довіряю йому.

Батько з гордістю поглянув на мене та посміхнувся.

- А тепер приводь себе в порядок і йти снідати.

 Я вдячно посміхнулася та встала з ліжка. Тата пішов на кухню. Одразу взяла телефон, нове повідомлення від Перскотта, де він бажає мені доброго ранку. Широко посміхаюся. Як же мені цього буде не вистачати...Так, досить уже плакати! Набридли! Постійно тільки й плачу. Я швидко сходила в ванну, де привела себе в порядок і пройшла на кухню. Там поснідала і отримала повідомлення від свого хлопця, де він на цей раз просив через двадцять хвилин вийти на вулицю. Для чого це? Нахмурила брови. Літак аж о дев'ятій вечора, а зараз десята ранку. Але якщо потрібно, я вийду, щоб знову побачити свого коханого і провести з ним більше часу. Тому я почала дуже швидко збиратися і подумки вже придумала те, як накричу на Скотта, що раніше не написав, аби я мала більше часу зібратися. Коли я вийшла на вулицю, Перскотт стояв спершись на своє авто, його волосся розтріпав вітерець і виглядав він ну дуже привабливо. Я підійшла до нього, поклавши руки на плечі і поцілувала.

- Невже, так скучила? - з посмішкою запитав він.

- Ще й як. - поцілувала його в щічку та не могла відвести погляду від таких прекрасних очей, які ніжно дивилися на мене. - Навіщо ти так рано приїхав? - поцікавилася.

- А не варто було? - вигнув брову Скотт та поклав руки мені на талію.

- Я рада, але ти ж не просто так приїхав, чи не так?

- Яка розумничка. Я хочу провести залишок дня з тобою і насолодитися ним.

Я не могла припинити посміхатися цілу дорогу. Перскотт кудись віз нас, але мені було байдуже куди, адже поруч з ним я готова їхати хоч на край світу. Хлопець час від часу кидав на мене ніжні погляди та посміхався. Все це здавалося мені таким нереальним, але прекрасним водночас. Я підспівувала Дженіфер Лопес, пісня якої грали а авто, а Скотт лише щиро сміявся.

Коли ми під'їхали, я здивовано глянула хлопця та вигнула брову.

- Ювелірний магазин? Знову будемо виробляти прикраси? - запитала.

Перскотт лише похитав головою з хитрою усмішкою, а потім вийшов з авто і допоміг мені. Хлопець тримав мене за руку, поки ми йшли і я перебирала всі можливі варіанти. А раптом він хоче зробити мені пропозицію вийти заміж? Але я ще не готова до такого розвитку подій! Ми зайшли всередину і адміністратор привітно посміхнулася нам.

- Добрий день! Раді вітати вас у нашому магазині. Проходьте та обирайте собі прикраси, які вдало прикрасять вас. - говорила дівчина, ми з Перскоттом лише кивали з посмішкою.

Хлопець повів мене до стелажів з кольє, намистами та підвісками. Я не розуміла, що відбувається.

- Що ти задумав? - пошепки запитала у хлопця.

- Поглянь ось сюди. - сказав він та показав пальцем на підвіску з трояндою.

Підвіска була золотою, а троянда червоного кольору. Кольори вдало імпонували між собою і ця підвіска мала такий ніжний та елегантний вигляд. Я з посмішкою поглянула на свого хлопця, бо почала здогадуватися, що він задумав.

- Хочу подарувати її тобі, бо ти - живе втілення цієї прекрасною, але водночас хитрою дівчини, яка має на перший погляд шипи та колючки, але дізнавшись більше модна зрозуміти, що ти - ніжна та тендітна Роза. Моя троянда. - хлопець ніжно поцілував мене в щічку, а потім покликав дівчину, аби вона дістала цю підвіску.

Я немов заворожена споглядала, як Перскотт одягав її мені на шию. Від його слів таке тепло пролилося, що я не могла припинити думати про його слова. Хіба можна ось так сильно покохати? Як виявилося, то можна. І я зрозуміла це на власному прикладі. Кохати і бути коханою - це безцінний скарб, який дається лиш раз на життя і я рада, що змогла знайти цей скарб.

- Вам дуже пасує. - посміхнулася щиро дівчина.

- Це точно. - кивнув Перскотт, а я вдячно посміхнулася їм.

- Справді? - я підійшла до невеличкого дзеркальця, аби поглянути на себе.