Глава 22

Розалія

Ставка в нас була п'ятдесят тисяч. Нічогенька сума. Але я не показувала виду, що мені незручно чи що ця сума справді велика.

- Отже, ставка є. - підсумував ведучий.

Гра розпочалася. Перший раунд тривав не довго, адже один з учасників поклав «старшу карту», яка в покері мала найслабкіший рейтинг, тому всі з легкістю побили бідного чоловіка, який перший вийшов з гри. Так тривало ві інші раунди, поки не настав півфінал, куди пройшли я, той самий пихатий чоловік навпроти мене та вже мій знайомий блондин, який сидів поруч.

- Півфінал! - оголосив ведучий.

Чоловік навпроти мене хмикнув.

- Думав ти ще на першому раунді програєш. - сказав він мені. - Але пройшла аж сюди.

- Варто поважати жінок. - відрізала йому я та відвернулася.

Головне - не програти йому, бо якщо це трапиться я не пробачу собі такого ганебного провалу. Блондин поруч посміхнуся, дивлячись на мене.

- Ви дуже добре граєте. - прошепотів він мені. - А пан Маркіз звичайний чоловік з старими стереотипами, що жінки не здатні досягати висот. - пояснив новий знайомий.

- Тоді для нього я буду феміністкою. - посміхнулася у відповідь я, не помітно для Перскотта, бо ще один напад ревнощів я не переживу.

Розпочався півфінальний раунд і я страшенно нервувала. Хотілося показати свою силу і що я теж можу перемогти. Проте, коли я поклала свої карти і буда певна, що це сильна комбінація, у моїх двох суперників карти виявилися кращими.

- Нам шкода, але міс Розалія, Ви програли. - повідомив ведучий.

Мені одразу стало сумно. Ну чому? Потім я почала злитися на себе, але не показувала цього.

- Успіхів. - прошепотіла на вухо своєму новому знайомові.

- Дякую. - посміхнувся він.

  Я встала зі стільця та стала поруч з Перскоттом, аби спостерігати за грою.

- Не засмучуйся. - мій хлопець міцно обійняв мене та поцілував у щічку. - Ти ж лише вчишся і це вже хороший результат.

Я просто кивнула та притулилася ближче до нього, уважно спостерігаючи за грою. Обидва гравці були настільки вправними, що спершу була нічия, проте з другого разу, на жаль, переміг чоловік, який мене дратував.

- Перемога пана Коннора! - оголосив ведучий.

Тепер хоч знатиму, як його звати. Я спостерігала за реакцією свого знайомого, з виду не скажеш, що він засмутився чи був розчарований у програші, навпаки, хлопець радо потиснув руку переможцеві та з посмішкою встав зі стільця. Він підійшов до мене.

- Шкода, що Ви програли. - зізналася я. - Проте, Ви так добре граєте. Я б і не сказала, що слабкіше за пана Коннора. - поділилася своїми думками.

Перскотт поруч стояв трохи злий, але не встрявав у розмову. Я впевнена, що він чув кожне слово.

- Дякую за такий комплімент, але як бачите він грає краще. - посміхнувся хлопець.

- Можливо. - знизила плечима. - Я так і не знаю Вашого імені.

Захотілося знати його ім'я, адже моє він знає.

- Називайте мене просто Джозеф. А Вас?

- Просто Розалія. - посміхнулася я.

Джозеф узяв мою руку та поцілував тильну сторону долоні.

- Радий знайомству, Розалія. Таке вишукане ім'я. - промовив він.

- Я з України, тож... - пояснила.

- Ох, справді? - Джозеф щиро здивувався та пройшовся поглядом по мені. - А по Вам і не скажеш!

- Щиро дякую! - посміхнулася сором'язливо я. - Вибачте, та мені вже час іти. - трохи сумно промовила я, коли почула позаду, як Перскотт голосно кашлянув.

- Звісно, ми ще обов'язково зустрінемося, прекрасна Розалія.

Я лише кивнула та розвернулася до свого хлопця, який трохи злився на мене.

- Агов, милий, ти чого? - промовила я до нього та взяла його за руку.

- Ти так мило з ним спілкуєшся. - закотив він очі.- Новий інтерес, так?

- Ти що?! Він просто знайомий! Перскотт, заспокойся. - я сама починала що злитися через таку ревність, до того ж безпідставну!

- Я прошу тебе, не забувай, що ти маєш хлопця.

- Це неможливо забути, адже мені ніхто окрім тебе не потрібен. - я притулилася ближче до нього і поклала голову йому на груди.

Хлопець трохи заскоївся та поклав свою руку мені на голову, обіймаючи мене. Я вдихнула улюблений запах його парфумів і посміхнулася. Навіщо мені якийсь Джозеф, якщо у мене є цей прекрасний хлопець до якого я небайдужа?

- Гаразд, вибач. Я засумнівався у тобі. Мені тепер так соромно! - прошепотів Скотт. - Адже я не довіряв тобі. Вибач мене.

- Нічого страшного. Ми тільки вчимося довіряти один одному і я впевнена, що у нас усе вийде. - я поглянула у його очі.

Як же прекрасно, просто стояти та насолоджуватися ось такими милими моментами, де навіть не потрібні слова. Лише погляд, дотики, відчуття...Хочеться зануритися з ними з головою та не винурювати.

- Ходімо пошукаємо інших. - Перскотт міцніше взяв мене за руку і ми попрямували на пошуки наших друзів.