Глава 12

Розалія

Яке ж це місто прекрасне!

Поки ми їдемо в таксі до нашого готелю, я не можу припинити дивитися у вікно та насолоджуватися містом. Здавалося, що всі лише прокинулися, бо по вулиці гуляє доволі багато людей, що ж тоді тут твориться вдень? Напевно ні пройти, ні пролізти не можна буде. Але це лише доводить, як тут прекрасно.

- Не знаю як ви, а я та-ак втомилася. - каже Марина, щойно ми заходимо в готель і хлопці йдуть домовлятися за номера.

Нас вони лишили чекати біля входу на них. Я, звісно ж, обурилася, але потім схаменулася, бо зрозуміла, що сил сперечатися немає.

- Згодна. Переліт був довгим. - киваю. - Я бачу ви з Макаром добре подружилися. - зауважую.

Марина легенько посміхається і відводить погляд.

-  Так, виявляється він класний. З ним цікаво. - знизує плечима дівчина. - Ви ж наче не пара, так? - вона дивиться на мене запитально, а я пирскаю.

- Ні, звісно ні! Він може зустрічатися з ким хоче, просто я давно не бачила його таким щасливим поруч з кимось. - зізнаюся. - По ньому видно, що ти теж йому подобаєшся. - посміхаюся, Марина сором'язливо відводить погляд.

Чую, як хлопці голосніше починають розмовляти. Розвертаю голову і дивлюся на низ, вони вже прямують до нас. Швидко.

- Щось трапилося? - питаю, бо помічаю який Перскотт роздратований.

- Та Макар нагрубив адміністратору. - закочує очі американець і стає поруч зі мною.

- Я ж не знав, що «Are you have a bitch» це не щодо пляжу. - знижує плечима друг, а я та Марина починаємо голосно сміятися.

- Боже, Макар! - не припиняю сміятися. - Краще не розмовляй англійською, бо наступне, що ти попросиш це може бути щось інше.

- Наприклад? - встряє Кирило, посміхаючись.

- Краще нам цього не знати. - каже Скотт.

- Гаразд, заселяймося. - переводить тему Марина. - У кожного окремий номер? - перепитує дівчина. О, це цікаво.

- Щодо цього... - починає Кирило, мені це вже не подобається. - Як виявилося Антон Олександрович забронював нам усім лише три номери. Два - двомісні та один одномісний. - пояснює той. - Я з Мариною точно будемо в одному номері.

- Я сам! - швидко каже Макар.

Ні ну ви знущаєтеся?!

- Я на таке не підписувалася. - швидко кажу та дивлюся на Перскотта, якого ця новина схоже лише потішила, бо він стоїть і посміхається.

- Так вже вийшло. - знизує плечима Мак та непомітно підморгує мені.

Ну чооооорт.

- Ходімо. - серйозно говорить Перскотт, мені нічого не лишається, як прослідкувати за ним.

Сподіваюся, що ця новина не зіпсує мені три тижні. Дуже сподіваюся. Ми розходимося по своїм номерам. Я відчиняю наш зі Скоттом і одразу дивлюся чи різні у нас ліжка. Боже, так! Хоч ліжка роздільні! Дякую!

- Ну в принципі не так вже і погано. - посміхаюся, адже в нас різні кімнати. Тобто у кожного своя і те, що ми живемо в одному номері зараз здається мені вже не таким критичним.

- Я ж казав, що тут немає нічого страшного. - знизує плечима американець. - Я піду у ту кімнату, що зліва. - каже мені та прямує туди, я киваю.

- Окей, тоді я іншу.

Ми розходимося по своїм кімнатам. Моя виглядає доволі просто. Звичайне одномісне ліжко, тумба поруч, шафа доволі висока та широка, стіл зі стільцем, телевізор, кондиціонер, балкон з якого відкривається гарний вид. Добре, що наш номер на третьому поверсі, вид шикарний. Починаю розкладати свої речі, але розумію, що сил у мене немає. Тому я беру свої піжамні шорти та футболку і йду в душ.

- Я в душ! - кричу, аби американця ще не подумав зайти до мене, коли я там буду.

- Окей! - чую у відповідь.

Приймаю прохолодний душ та переодягаюся. І, чорт, коли виходжу з ванної зустрічаю Перскотта, який невідомо чому ходить по кухні.

- Якого біса? - невдоволено буряк та закочую очі.

Хлопець спрямовує свій погляд на мене і невинно посміхається мені.

- Я розкладаю наші продукти, які брав на час перельоту. - відповідає він.
- І це потрібно робити саме зараз?!

- Ну потім я піду в душ і спати. - знизує плечима.

Не звертаю уваги й просто йду до себе в кімнату. Закриваю двері та лягаю на ліжко. Ох, нарешті сон...І, коли я вже майже сплю, то чую:

- На добраніч, Розо...

Але чи це вигадала моя уява чи Перскотт справді побажав мені доброї ночі?

***
Ще ніколи ранок не був таким прекрасним!

Я прокинулася доволі пізно, об одинадцятій, але байдуже. Сьогодні в нас вихідний і я чудово виспалася, а отже заряд енергії в мені буде на цілий день. Щойно мої очі відкрилися я миттю пішла на балкон, аби як у фільмах, поглянути на красивий вид, щойно вставши. Вид і справді був прекрасним. Це місто...воно просочення енергією!

- Ти вже прокинулася? - ось, хто може зіпсувати цей прекрасний ранок. Перскотт.

Посмішка одразу зникла і я закотила очі. Ну от. Все зіпсував.

- Так! - крикнула йому у відповідь та пішла застелити ліжко.

- Ми через півтори йдемо обідати, сніданок ти проспала. - заявив мені.

Чорт, як же не зручно, що тут потрібно снідати за графіком, а не коли захочеш. Ну гаразд, доведеться потерпіти. Я застудила ліжко, переодягнулася, зробила всі водні процедури й постукала у жанрі американця.

- Що таке? Заходь. - почула, пф, я й без його «заходь» зайшла б.

Проходжу у його кімнату. Така ж сама як і в мене. Хіба що в нього дві тумби біля ліжка, а в мене одна. Проте, якось байдуже на це.

- О котрій тут взагалі подають сніданок? - цікавлюся.

Скотт сидить на ліжку і дивиться якусь передачу по телевізору.

- З восьмої по десяту.

- Окей, ясно.

- Я пропоную сьогодні сходити нам усім у місцевий клуб. - дивує мене хлопець, я аж завмираю в проході. - Що що, а вечірки ми вміємо влаштовувати.

- Ми - це я і ти, чи Кирило, Марина і Макар теж? - уточнюю.

Зухвала посмішка торкається обличчя американця.

- А ти як хочеш більше? - підморгує мені, я лише закочую очі.

- Ніяк. У нас завтра перший день практики, а ти хочеш, аби ми прийшли туди з похмілля? Вибач, але я пас. - чітко вимовляю та зачиняю за собою двері.