Глава 6

Перскотт

Damn! Дідько!

Прокидаюся і розумію, що вже запізнююся сильно на першу пару. А для «студента-агента» це неприпустимо! Одразу підіймаюся з ліжка, щойно глянув на годинник і біжу у ванну. Вмиваюся і чищу зуби, розумію, що ранковий душ сьогодні мені не світить. Fucking nice! Одразу швидко одягаю перше, що потрапило під руку і беру невеличку сумку через плече, де лежить декілька зошитів та біжу до авто. Сідаю у нього і швидко їду до університету. Супер, якраз рівно на половину пари запізнююся. Ректор мене вб'є!

Паркую авто і прямую до закладу навчання. Оглядаюся по сторонах і бачу Розу, яка стоїть на задньому дворі та вочевидь курить. Закочую очі. Навіщо вона псує собі здоров'я? Прямую вже до неї.

- Good morning. - вітаюся та стаю позаду неї.

Дівчина обертається і хмуриться, коли бачить мене. Закочує очі та робить затяжку.

- Чого на пари не йдеш? - питає вона трохи хриплуватим голосом.

Не розумію, навіщо їй ці сигарети?

- Все одно я вже пропустив половину. - знизую плечима та спираюся на стінку. - Розалія... - блондинка спрямовує погляд на мене. - Ти справді не помічаєш, що через твою погану звичку твій голос стає з кожним разом все грубіше? Тобі це треба? Чи те, що сигарети шкодять здоров'ю?

Намагаюся достукатися до неї, щоб вона кинула палити. Проте це не так легко.

- Яке тобі взагалі діло? - огризається і показово робить ще одну затяжку.

- Ніякого. Але я не хочу, аби з тобою трапилося те, що було з моєю мамою. - кажу, та опускаю погляд. Боляче це згадувати.

Дівчина не питає, що з нею було. Вочевидь розуміє, що мені складно про це казати, тому просто викидає сигарету в смітник та стає поруч, склавши руки на грудях.

***

Розалія

Стаю поруч, бо розумію, що щось погане трапилося з його мамою. Це видно по його очах, які сповнені болю.

- Вона теж курила. - починає. Завмираю, бо не очікувала, що він почне розповідати це мені. - І одного разу це завершилося погано. Їй стало погано і ми з батьком повезли її до лікарні. Проте не встигли. Сигарети "вбили" її легені. І вона померла. - я бачила на скільки йому тяжко, тому взяла йоги за руку.

- Мені дуже шкода, правда. - щиро кажу, сама не очікувала такого від себе.
Але найбільше я не очікувала, що Перскотт розповість мені про свою маму. Поділиться таким болючим для нього. Не очікувала, що довіриться мені...

- Тому я не хочу, аби таке трапилося з тобою, та з будь-ким! - зводить погляд мені в очі, там я бачу біль.

Не знаю, що відповісти на тебе. Покинути курити - складно. Але...можливо він має рацію? Можливо і справді ліпше закинути та подбати про своє здоров'я? Не знаю...зараз складно це вирішити.

- Ходімо на пари. - вирішую. Хлопець киває і ми прямуємо до входу.

Досі не можу відійти від історії про яку він розповів. Дивує, що він взагалі поділився цим зі мною. Адже я, по суті, для нього - ніхто. Проте він розповів мені...

***

Ввечері, коли в нас вже закінчилася третя та остання пара я виходжу з університету та прощаюся з Маком. Він цілий день розповідав мені про свою нову дівку. Я мовчки слухала.

- Гаразд, тоді до завтра. - обійняла друга.

- Бувай. - Мак відсторонився і пішов у іншу сторону.

Я попрямувала до себе додому.

- Стій! Rose! - почула позаду і вже знала, хто це.

Ніхто, окрім нього не називає мене так. І це трохи дратує.

- Що? - обернулася та подивилася на нього, трохи примруживши погляд.

Перскотт зупинився поряд і поправив свою сумку, яка в нього спадала з плечей.

- Завтра субота, тому я призначаю це, як день побачення. - підморгує мені.

Чо-о-орт!

- Я ж сказала, що не піти з тобою ні на яке побачення. - роздратовано кажу.

- Але ти мусиш.

- Ні.

- Yes.

- Навіщо воно тобі? - цікавлюся, стає справді цікаво чому він так «рветься» на побачення.

- По-перше, це завдання, яке потрібно виконати. По-друге, хочу почати нормальне спілкування з тобою. - знищує плечима.

- Я не дуже горю бажанням це робити.

- Але ніхто і не питає це. - знову підморгує. - Все, домовилися, об шістнадцятій я заїду по тебе. І це не обговорюється!

Американець розвертається і йде собі спокійно, а я закочую очі та розвернувшись, прямую до себе. Він справді думає, що я прийду на те побачення? Та чорта з два! Ні! Я не збираюся виконувати чиїсь забаганки. Плюс завтра нарешті вихідний і я планувала провести день за переглядом серіалу, а не за сидінням у кафе з набридливим хлопцем. Якщо він так хоче на побачення, то нехай бере іншу дівчину. В університеті багато хто хоче піти з ним на побачення, тому тут проблем не виникне. Заходжу у квартиру та одразу скидаю взуття. Як же добре...Проходжу у вітальню і падаю на диван. Так стомилася, що не помітила, як одразу заснула.

***

Перскотт

Прямую до своєї автівки. Сонце вже заходить за обрій і утворює криваво-червоний захід. Але це гарно. Посміхаюся до себе. У Америці заходи сонця рідко бувають такі. Сідаю в авто і вирішую зателефонувати до свого ліпшого друга - Джейка.

- Хай, бро. - кажу одразу, щойно друг підіймає слухавку.

- Скотте, ти придурок? - питає друг англійською. - Зараз лише восьма ранку!

Чорт. Забув, зо у нас різний час, а в Америці рідко так рано прокидаються. В основному об одинадцятій, не раніше.

- Ну вибачай, скучив за тобою. - ставлю телефон на підтримувач і заводжу двигун.

- Куди їдеш? - цікавиться Джейк.

- Додому, щойно пари закінчилися. - відповідаю та виїжджаю зі стоянки.

- Ха, а в нас ще не почалися! - знущається друг.

У моєму університеті в Америці пари розпочинаються в першу годину дня, але завершуються пізніше, ніж тут. Десь о вісімнадцятій.

- Нічого смішного.

- Ще і як смішно!

- Як ти там? - запитую.

- Без тебе дуууже нудно. - зізнається Джейк. - Скоріше б ти повернувся, всі вже сумують за нашими витівками.

Посміхаюся. О так, ми з другом ще ті хулігани.