Розділ 2. Незнайомець із камерою

Наступного ранку Троянда прокинулася раніше, ніж зазвичай.

Учорашня фотосесія ніяк не виходила з голови.

— Може, це був сон? — пробурмотіла вона, дивлячись у стелю.

Але поруч на столі лежав букет троянд, який їй подарували після зйомки.

Отже, все було справжнім.

Після сніданку Троянда вирушила до парку. Хотілося трохи прогулятися й подумати.

Сонце світило яскраво, а доріжки вже були заповнені людьми.

Раптом дівчина почула знайомий звук.

Клац!

Клац!

Клац!

Хтось фотографував.

Троянда озирнулася й завмерла.

Під великим каштаном стояв Максим із професійною камерою в руках.

— Так ось чому ти весь час був поруч із фотосесією! — вигукнула вона.

Хлопець підняв голову й усміхнувся.

— Привіт, Трояндо.

— Привіт.

— Не очікував побачити тебе так швидко.

— Я теж.

Максим опустив камеру.

— Якщо чесно, учора ти врятувала нашу фотосесію.

— Я?

— Так. Модель не прийшла, а ти з'явилася саме вчасно.

Троянда засміялася.

— Виходить, я випадкова модель.

— Найкраща випадкова модель, яку я бачив.

Від цих слів дівчина знову відчула, як її щоки стають гарячими.

Максим помітив це й усміхнувся ще ширше.

Але раптом він підняв камеру.

— Не рухайся.

— Що?

Клац!

— Максиме!

— Запізно. Фото вже є.

Троянда засміялася.

І вперше їй здалося, що знайомство з цим дивним хлопцем може стати початком чогось особливого...

Наступного ранку Троянда прокинулася раніше, ніж зазвичай.

Учорашня фотосесія ніяк не виходила з голови.

— Може, це був сон? — пробурмотіла вона, дивлячись у стелю.

Але поруч на столі лежав букет троянд, який їй подарували після зйомки.

Отже, все було справжнім.

Після сніданку Троянда вирушила до парку. Хотілося трохи прогулятися й подумати.

Сонце світило яскраво, а доріжки вже були заповнені людьми.

Раптом дівчина почула знайомий звук.

Клац!

Клац!

Клац!

Хтось фотографував.

Троянда озирнулася й завмерла.

Під великим каштаном стояв Максим із професійною камерою в руках.

— Так ось чому ти весь час був поруч із фотосесією! — вигукнула вона.

Хлопець підняв голову й усміхнувся.

— Привіт, Трояндо.

— Привіт.

— Не очікував побачити тебе так швидко.

— Я теж.

Максим опустив камеру.

— Якщо чесно, учора ти врятувала нашу фотосесію.

— Я?

— Так. Модель не прийшла, а ти з'явилася саме вчасно.

Троянда засміялася.

— Виходить, я випадкова модель.

— Найкраща випадкова модель, яку я бачив.

Від цих слів дівчина знову відчула, як її щоки стають гарячими.

Максим помітив це й усміхнувся ще ширше.

Але раптом він підняв камеру.

— Не рухайся.

— Що?

Клац!

— Максиме!

— Запізно. Фото вже є.

Троянда засміялася.

І вперше їй здалося, що знайомство з цим дивним хлопцем може стати початком чогось особливого...

Максим опустив камеру й загадково усміхнувся.

— До речі, я дещо для тебе приніс.

— Для мене? — здивувалася Троянда.

Хлопець дістав із рюкзака глянцевий журнал і простягнув його їй.

— Тримай.

Троянда взяла журнал і застигла.

На обкладинці була вона.

Саме вона.

Серед троянд, з легким усміхом і букетом у руках.

Великими літерами зверху було написано:

«Літня фотосесія року».

— Це... це ж я! — вигукнула дівчина.

— Так, — засміявся Максим. — Учора ввечері редактор побачив фотографії й одразу обрав цю світлину для обкладинки.

Троянда не могла повірити своїм очам.

Вона ніколи не була моделлю.

Ніколи не знімалася для журналів.

І раптом її фото опинилося на першій сторінці.

— Я навіть не знаю, що сказати...

— Тоді просто посміхнися, — відповів Максим.

Троянда засміялася.

— Мама точно не повірить.

— А друзі будуть заздрити, — підморгнув хлопець.

Дівчина знову подивилася на журнал.

У цей момент їй здалося, що життя починає змінюватися.

І найцікавіше було те, що поруч стояв Максим — незнайомець із камерою, який з кожною хвилиною ставав для неї все менш незнайомим.

Троянда ще довго не могла відірвати погляду від журналу.

Вона обережно провела пальцями по обкладинці.

— Невже це справді я?

— Справді, — усміхнувся Максим. — І ти маєш вигляд набагато впевненіший, ніж думаєш.

— Насправді я дуже хвилювалася.

— Цього ніхто не помітив.

Троянда знову розглянула фотографію.

Навколо були троянди, сонячне світло та сотні пелюсток. Знімок виглядав так, ніби його створили для якоїсь казкової історії.

— Це найкрасивіше фото, яке я коли-небудь бачила.

— Тому що на ньому ти, — сказав Максим.

Дівчина засоромлено відвела погляд.

Вони повільно рушили алеєю парку.

Навколо співали птахи, а легкий вітерець колихав дерева.

— Отже, ти фотограф? — запитала Троянда.

— Мрію ним стати. Поки що навчаюся і беру участь у різних проєктах.

— А я навіть не знаю, ким хочу бути.

— Не хвилюйся. Більшість людей цього не знає.

Троянда засміялася.

Розмовляти з Максимом було легко.

Наче вони знайомі вже давно.

Несподівано хлопець зупинився.

— Дивись.

На клумбі росли десятки троянд різних кольорів.

Червоні.

Рожеві.

Білі.

Жовті.

— Красиво, правда? — сказав він.

— Дуже.

— Але знаєш що?

— Що?

— Мені здається, що твоє ім'я підходить тобі більше, ніж будь-якій квітці.

Троянда засміялася.

— Ти завжди говориш такі дивні компліменти?

— Лише коли вони правдиві.

Вона похитала головою.

— Ти неймовірний.

— Дякую. Мені це вже казали.

— Сам собі?

— Іноді.

Троянда голосно розсміялася.

Навіть перехожі почали озиратися на них.

Час минав непомітно.

Вони говорили про школу, улюблені фільми, книжки та мрії.