Глава 28: Випробування

Три дні й три ночі Бахтіяр провів під стінами Амбера. Він не торкався розкішних наметів, які привезли його слуги, спав на голій землі, вкрившись лише простим плащем, і пив воду з рук місцевих селян, які спочатку дивилися на нього з острахом, а потім — з німим подивом. Падишах, чиє ім'я змушувало здригатися Персію, тепер ділив хліб із тими, кого його намісники змушували платити джизію.
На четвертий ранок важкі ковані ворота форту нарешті здригнулися і повільно розчинилися. Але замість армії його зустрів лише старий Раджа, батько Аміри, оточений дванадцятьма раджпутськими старійшинами.
— Ти прийшов як паломник, Бахтіяре, — голос Раджі був сухим, як вітер пустелі. — Ти привіз золото і викуп. Але в Амбері кажуть: чоловік, який не знає душі своєї дружини, не має права на її тіло. Ти хочеш увійти? Тоді пройди через Мух-діхаї — обряд пізнання лику.
Бахтіяра провели до великої зали, де пахощі сандалу та жасмину змішувалися з димом священного вогню. У центрі зали, на низькому помості, сиділи сотню дівчат. Усі вони були в однаковому вбранні кольору глибокого шафрану, їхні тіла були повністю закриті важкими парчевими накидками — гхунгхатами, що спускалися до самої підлоги. Жодного обличчя, жодного звуку, жодного зайвого руху.
— У тебе є одна спроба, Імператоре, — промовив Раджа, спираючись на свій жезл. — Якщо ти вкажеш на ту, що не є Амірою, ти підеш звідси назавжди. Ти спатимеш на порозі палацу як жебрак, і жодні твої укази не відчинять ці двері знову.
Бахтіяр підійшов до помосту. Серце, яке не здригалося перед тисячами ворожих клинків, тепер калатало так, що він чув його в горлі. Він почав повільно проходити повз дівчат.
Перша дівчина була тендітною, від неї пахло дорогими трояндами. Він зупинився на мить, але відчув холод. Аміра ніколи не була просто "дорогою квіткою".
Друга дівчина мала золоті браслети, які ледь чутно передзвонювали при її диханні. Бахтіяр згадав, як Аміра зневажала зайві прикраси, що заважали їй тримати зброю.
Він пройшов повз п'ятьох, шосту, сьому... Паніка почала заповнювати його легені. Як знайти ту, що стала його повітрям, коли вона схована за завісою традицій?
Він зупинився перед черговою дівчиною. Вона сиділа рівно, її постава була бездоганною. Бахтіяр заплющив очі, намагаючись відкинути зір і звернутися до пам'яті серця. Він нахилився ближче, не торкаючись тканини. І раптом він відчув... ледь вловимий аромат. Це не були троянди чи мускус Агри. Це був запах гірського полину, пилу доріг і того самого жасмину, що ріс біля її вікна в Амбері.
Але головне було інше. Коли він наблизився, дівчина ледь помітно напружила плечі. Бахтіяр згадав той вечір у підземеллі, коли він очищав її рану. Він пам'ятав, як здригалася її шкіра під його пальцями — не від страху, а від внутрішньої сили, що чинила опір болю.
Він повільно протягнув руку і поклав її на плече тієї самої дівчини. Його долоня відчула під тканиною ледь помітний горбок — шрам, який залишився після того злощасного дня в Агрі. Його шрам. Його провина.
— Це вона, — промовив він, і його голос здригнувся від ніжності. — Я впізнаю її навіть у повній темряві, бо її душа залишила слід на моїх руках.
Він обережно підняв край важкої накидки. Під нею виявилося обличчя Аміри. Вона дивилася на нього своїми великими, темними очима, в яких світилася не радість, а глибока, невтолена печаль. Вона не посміхнулася. Вона лише повільно встала, дивлячись йому прямо в зіниці.
— Ти знайшов моє тіло, Бахтіяре, — тихо сказала вона, так, щоб чули тільки вони. — Але чи знайшов ти шлях до мого прощення? Поки що ти просто виграв право на ніч у моїх покоях. Але не сподівайся, що цей обряд стер те, що ти зробив з моїм народом.
Бахтіяр відчув, як перемога перетворилася на гіркий смак полину. Він виграв випробування, але погляд Аміри був холоднішим за кригу на вершинах Гімалаїв.
Старійшини схилили голови, визнаючи його право чоловіка. Раджа жестом вказав на внутрішні покої.
— Ти можеш увійти до своєї дружини, Імператоре. Традиція виконана. Але пам'ятай: у Амбері стіни мають вуха, а серця мають пам'ять.
Аміра розвернулася і, не чекаючи його, пішла до своїх покоїв. Бахтіяр ішов слідом, дивлячись на її пряму спину. Він знав, що попереду найважча битва в його житті — ніч, де пристрасть зіткнеться з гордістю, а гріхи правителя — з болем жінки.