Глава 24: Пастка для змії

Поки на кордоні з Амбером здіймався пил від кінських копит, у самому серці Агри панувала тиша, яка була небезпечнішою за гуркіт битви. Хаміда Бану Бегум сиділа у своїх покоях, освітлених лише кількома високими свічками. На столі перед нею лежав невеликий шкіряний мішечок — усе, що залишилося від зброяра Раттана після того, як його «випадково» знайшли мертвим у канаві форту через годину після їхньої розмови.
Але старий встиг передати їй головне: восковий відбиток, на якому застрягла мікроскопічна нитка рідкісного чорного шовку. Такого шовку, який носила лише одна жінка в імперії.
— Запроси Валіду на вечірній чай, — тихо наказала Хаміда служниці. — Скажи, що я хочу обговорити умови тріумфу Бахтіяра в Амбері. Це принада, яку вона не зможе проігнорувати.
Махам Анга увійшла до покоїв Королеви-матері з виглядом переможної левиці. Її хода була впевненою, а в погляді світилася зневага. Вона вважала, що Хаміда нарешті здалася, визнавши її верховенство над розумом імператора.
— Ви прислали за мною, Маріам? — Махам присіла на подушки, не чекаючи запрошення. — Сподіваюся, ви зрозуміли, що опір моїй волі лише шкодить Бахтіяру. Скоро він повернеться з перемогою, і ця раджпутка стане лише неприємним спогадом.
— О, я не сумніваюся, що він повернеться, — Хаміда повільно наливала чай у порцелянову чашку. Рух її рук був ідеально спокійним. — Але чи повернеться він до тебе, Махам? Чи до тієї маски, яку ти на нього одягла?
Махам Анга засміялася, і цей звук був схожий на шелест гадюки в сухому листі.
— Я зробила його тим, ким він є. Я вигодувала його своєю вірністю, поки ви блукали перськими садами. Він — мій витвір. І жодна дівчина з Амбера не могла змінити цього.
— Навіть ціною державної зради? — Хаміда раптово підняла очі. — Ти так боїшся втратити контроль, що готова була підробити листи, підкинути перстень і заманити Аміру в підземелля, знаючи, що Бахтіяр вибухне гнівом?
Махам Анга на мить завмерла. Її пальці стиснули край сукні.
— Ви не маєте доказів. Це лише слова старої жінки, що марить минулим.
— Докази — це не лише папери, Махам. Це люди. Ти думала, що Азар мертвий або втік? — Хаміда зробила ледь помітний жест рукою.
З-за важкої парчевої завіси вийшов Надір. Він виглядав змученим, його одяг був у дорожньому пилу (він потайки повернувся з Амбера за наказом Аміри, щоб допомогти Хаміді). У його руках був сувій із печаткою особистої гвардії Азара — той самий, який Аміра відібрала у вбитого найманця в Амбері.
— Цей сувій містить імена всіх, кому ви платили за мовчання, Валідо, — промовив Надір, і його голос більше не тремтів. — Включно з катом, який мав «випадково» вбити Бхагвана Даса під час тортур, щоб Аміра остаточно зненавиділа Бахтіяра.
Обличчя Махам Анги спотворилося. Вона зрозуміла, що кільце замикається. Але її гордість була сильнішою за страх. Вона підхопилася, скинувши чашку зі столу. Порцеляна розлетілася на дрібні друзки.
— І що з того?! — вигукнула вона, втрачаючи самовладання. — Так, це я! Я врятувала його від слабкості! Він мав стати великим завойовником, а не рабом раджпутки! Я маю право на цей трон більше, ніж ви, бо я викувала його характер у вогні інтриг! Бахтіяр ніколи не повірить вам, бо ви для нього — чужа, а я — та, хто завжди поруч!
Вона не помітила, як за іншою завісою, у темному коридорі, стояли троє найстаріших радників імперії та головний казі Агри. Хаміда Бану спеціально запросила їх, щоб вони почули це «визнання» від першої особи.
— Ти щойно підписала свій вирок, Махам, — тихо промовила Хаміда. — Ти визнала не лише підступ проти Аміри, а й маніпуляцію волею імператора. Це образа корони.
— Ви не посмієте... — просичала Валіда, але її очі вже бігали по кімнаті, шукаючи вихід.
— Я не посмію. Це зробить Бахтіяр, — Хаміда підвелася, і її постать здалася величезною у світлі свічок. — Я уже відправила гінця до табору імператора. Поки ми тут розмовляємо, він читає правду. Твоє панування закінчилося в ту мить, коли ти вирішила, що ти розумніша за любов.
Валіда кинулася до дверей, але шлях їй перегородили мовчазні гвардійці Хаміди. Вона опинилася в пастці у тій самій Зенані, яку вважала своєю власністю.
Хаміда Бану підійшла до вікна, дивлячись у бік далеких гір.
— Сподіваюся, Аміра встигне, — прошепотіла вона. — Бо якщо Махам програла тут, Азар може спробувати виграти там, на полі бою, де кров ллється швидше, ніж слова правди.