Глава 23: Меч раджпутки

Амбер занурився в тривожну дрімоту. Гірські хребти Араваллі, що оточували місто, здавалися велетнями, які затамували подих. Аміра не спала. Вона стояла на одній із дальніх веж форту, затягуючи шкіряні ремені на своїх наручах.
— Ви знову не в ліжку, принцесо, — почувся голос Надіра. Він підійшов, тримаючи в руках тацю з гарячим відваром трав. — Навіть сталь потребує відпочинку, інакше вона стає крихкою.
— Сталь не відчуває болю, Надіре. А я відчуваю, як ніч шепоче про небезпеку, — вона повернулася до нього. Її обличчя змарніло, але очі світилися тим холодним, пронизливим світлом, яке буває лише у воїнів перед смертним боєм. — Бахтіяр близько. Я відчуваю його гнів навіть через ці милі порожнечі.
Раптом з боку ущелини, що вела до таємних стежок палацу, пролунав ледь чутний звук — наче метал ковзнув по каменю. Аміра миттєво пригнулася, притискаючи палець до губ.
— Гаси каганець, — прошепотіла вона.
Через мить із темряви, наче тіні, почали з’являтися постаті. Це не були регулярні війська моголів — на них не було яскравих кольорів імперії. Це були "нічні пси" — найманці, яких Валіда та Азар використовували для брудної роботи. Вони рухалися беззвучно, з короткими вигнутими клинками, навмисно зачорненими, щоб не давати відблисків.
— Заколот, — видихнула Аміра. — Вони прийшли не за Амбером. Вони прийшли за мною.
Вона вихопила меч — важкий, раджпутський клин, який належав її предкам. Це не був витончений катар, до якого вона звикла в Агрі, але зараз їй потрібна була сила, а не грація.
— Надіре, піднімай внутрішню варту! Не дзвони в дзвони — ми маємо перехопити їх тут, поки вони не дісталися покоїв батька!
Перший найманець вискочив на терасу вежі. Аміра зустріла його ударом наотмаш. Металевий дзвін розрізав тишу ночі. Нападник був професіоналом, але він не очікував зустріти тут принцесу в обладунках. Аміра зробила випад, прокрутилася на підборах і встромила лезо під ребра ворога.
Вона билася з люттю, яку збирала в собі всі ці тижні. Кожен удар був її відповіддю на зраду Бахтіяра, на підступність Валіди, на несправедливість світу. Вона більше не була "ціною миру" — вона була самою війною.
Бій перемістився у вузькі коридори верхнього ярусу. Аміра та п'ятеро її вірних гвардійців тримали оборону на сходах.
— Принцесо! Подивіться на їхні знаки! — крикнув один із воїнів, вказуючи на вбитого найманця.
Аміра нахилилася і зірвала з шиї заколотника амулет. На ньому було викарбувано клеймо особистої гвардії Азара.
— Він живий, — прошепотіла вона, і холодний піт проступив на її чолі. — Азар не просто втік. Він збирає сили. І ці вбивці... вони мали вбити мене і підкинути докази, що це зробив Бахтіяр. Він хоче, щоб Амбер повстав і знищив імператора в кривавій пастці.
Вона зрозуміла план: Валіда хоче позбутися її, а Азар — зайняти трон, поки Бахтіяр буде засліплений горем і війною.
— Надіре! — гукнула вона євнуха, який відбивався важким металевим світильником. — Готуй коня. Найшвидшого.
— Ви збираєтесь тікати? — здивувався старий.
— Ні. Я збираюся врятувати того, хто мене вигнав. Якщо Бахтіяр увійде в ці гори зараз, він потрапить у засідку Азара. Я маю зустріти його раніше, ніж почнеться бійня.
Вона виїхала з Амбера через потайний хід, коли небо на сході тільки почало сіріти. За нею гналися троє вцілілих найманців, але Аміра не озиралася. Її серце, яке вона вважала кам'яним, тепер калатало від жаху за чоловіка, який став її ворогом.
Вона скакала крізь колючі чагарники, збиваючи руки в кров, долаючи круті схили. Попереду, в долині, вже було видно вогні величезного табору моголів. Це була армія Бахтіяра — велична, нещадна і абсолютно невідома про те, що смерть чекає на них у кожній ущелині попереду.
Аміра зупинилася на краю скелі. Вона бачила намет Бахтіяра — найбільший, із золотим куполом, що виблискував у перших променях сонця.
— Ви все ще мій імператор, — прошепотіла вона, торкаючись порожнього місця на поясі, де колись був її катар, — Навіть якщо ви більше не мій чоловік.
Вона пустила коня в галоп прямо вниз, назустріч авангарду, ризикуючи бути прошитою стрілами власних ворогів, аби лише встигнути вимовити одне слово: "Засідка".