Глава 22: Тіні минулого

Ніч в Агрі була задушливою, наче місто саме намагалося виштовхнути з себе залишки кисню. Хаміда Бану, вбрана в просту темну накидку, яка приховувала її королівську поставу, спускалася в ті частини форту, куди рідко заглядало сонце. Їй не потрібні були кати чи гучні допити. Вона знала: страх перед Валідою великий, але страх перед істиною, яку несе законна матір імператора, — нездоланний.
Вона знайшла його в невеликій комірчині біля арсеналу. Раттан, колишній зброяр, чиї пальці були покручені від роботи з металом, а очі бігали від кожного шереху. Саме він був тим, хто виготовляв підроблену печатку Амбера для Азара.
— Ти знаєш, хто я, — тихо промовила Хаміда, зупинившись у дверях. Світло її маленького ліхтаря вихопило з темряви його тремтячі руки.
— Пані... я лише виконував наказ... — прохрипів старий, падаючи на коліна. — Азар-хан погрожував моїй родині.
— Азар-хан — лише рука. Я шукаю голову, Раттане, — Хаміда підійшла ближче. — Ти виготовив печатку. Але хто дав тобі зразок? Хто приніс відбиток персня Аміри? Який я їй подарувала? Хто я тебе питаю?!
Старий завагався, і в цю мить Хаміда дістала з-під плаща невеликий кинджал — не для вбивства, а як символ правосуддя.
— Якщо ти скажеш мені ім’я, твоя родина отримає захист у моєму палаці. Якщо змовчиш — ти станеш першим, кого Бахтіяр спалить живцем, коли дізнається про зраду Амбера.
— Це була вона... — прошепотів зброяр, заплющивши очі. — Рейї. Вона принесла мені зліпок із воску. Вона сказала, що це наказ Валіди, щоб «перевірити вірність» принцеси.
Хаміда Бану повільно видихнула. Перша ланка ланцюга була знайдена. Тепер їй потрібно було знайти доказ того, що Валіда особисто санкціонувала підміну персня в підземеллі.
Тим часом у верхніх покоялах форту панувала інша темрява. Бахтіяр, відпустивши варту, стояв перед зачиненими дверима покоїв Аміри. Він обіцяв собі ніколи сюди не заходити. Він обіцяв випалити її зі своєї пам’яті. Але ноги самі привели його сюди під покровом ночі.
Він штовхнув важкі двері. Усередині було порожньо і холодно. Служниці Махам Анги вже встигли винести більшість речей, але в повітрі все ще витав ледь вловимий аромат — суміш трояндової олії та пустельного жасмину. Той самий запах, який він вдихав у мисливському будиночку, занурюючи обличчя в її волосся.
Бахтіяр підійшов до столу. Його погляд упав на забуту річ — тонку шовкову стрічку, якою вона перев’язувала косу перед сном. Вона лежала в кутку, наче поранений метелик.
Він підняв її. Пальці, що звикли до меча та вуздечки, незграбно стиснули ніжний шовк.
— Чому ти не залишилася? — прошепотів він у порожнечу. Його голос був хрипким, сповненим болю, який він не міг показати генералам. — Чому ти змусила мене обирати?
Він заплющив очі, і пам’ять безжально повернула його в ту ніч. Він бачив її очі, повні виклику, відчував жар її тіла під своїми руками. Тоді він був Богом. Тепер він був лише в’язнем власної корони.
Він згадав, як її пальці блукали по його шрамах, як вона шепотіла, що бачить у ньому людину. Тепер на місці цієї людини була випалена пустка. Лють, яка підживлювала його весь тиждень, раптово згасла, залишивши лише гіркий попіл.
Він притиснув стрічку до обличчя, на мить дозволяючи собі слабкість. Якби вона була тут... якби вона просто прийшла і сказала, що все це — страшний сон...
— Величність? — голос Махам Анги від порога розітнув тишу, як удар сталі.
Бахтіяр миттєво випрямився, ховаючи стрічку в кулаці. Його обличчя знову стало непроникною маскою.
— Що ви тут робите, Валіде? — запитав він холодно.
— Я шукала вас, — Валіда підійшла ближче, її очі звузилися, коли вона помітила його стан. — Не варто отруювати себе привидами минулого. Ви — імператор. Ваша доля — сонце, а не тіні в порожніх кімнатах. Завтра ми виступаємо. Амбер має схилити коліна, щоб ви нарешті стали вільним.
— Я буду вільним лише тоді, коли всі зрадники отримають своє, — відповів він, проходячи повз неї. — Готуйте війська. Я особисто вестиму авангард.
Він пішов, так і не випустивши стрічку з руки. Махам Анга залишилася стояти в порожніх покоях Аміри. Вона бачила його слабкість. Вона розуміла: якщо він зустріне Аміру на полі бою, її влада над ним може розсипатися.
— Треба, щоб вона не дожила до цієї зустрічі, — прошепотіла Валіда, дивлячись на місяць за вікном. — Рейя... час надіслати твоїх «гостей» до Амбера.