Глава 21: Попіл Амбера та крижане серце Агри

Агра зустрічала ранок не співом муедзинів, а свистом канчуків на плацу. Бахтіяр не спав уже третю ніч. Його очі, колись повні вогню пристрасті, тепер нагадували випалені пустелі. Він проводив години на тренувальному майданчику, б’ючись одразу з п’ятьма найкращими гвардійцями. Його рухи стали механічними, позбавленими милосердя; він не просто тренувався — він намагався вбити в собі кожну згадку про ту, що поїхала.
Коли черговий супротивник упав на коліна, важко дихаючи від удару тупим тренувальним мечем, Бахтіяр навіть не подав руки. Він відкинув зброю в бік і вихопив шовкову хустку, щоб витерти піт. Хустка була шафранового кольору — саме такого, як сукня Аміри в їхню останню ніч. Він здригнувся, наче від опіку, і жбурнув тканину в пил.
— Величність, — тихий голос Хаміди Бану змусив його зупинитися.
Вона стояла в затінку арки, спостерігаючи за сином із глибоким сумом. Вона бачила, як він руйнує себе, як його гнів перетворюється на отруту, що розтікається жилами імперії.
— Ти б’єшся з тінню, сину, — промовила вона, підходячи ближче. — Але тінь не відчуває болю. Тільки ти.
— Я б’юся з ворогами, матір, — відрізав він, не дивлячись на неї. — І я знищу кожного, хто стоїть на моєму шляху. Підготуйте мої обладунки. Через три дні ми виступаємо на захід.
— На Амбер? — Хаміда примружилася. — Ти хочеш стерти з лиця землі дім жінки, яку кохаєш?
Бахтіяр різко розвернувся, його обличчя спотворилося від внутрішнього крику, який він не давав собі випустити.
— Я кохаю тільки свою імперію! Аміра обрала свій шлях. Тепер вона побачить, що стається з тими, хто зневажає милість імператора.
Тим часом Амбер зустрів Аміру не як принцесу-переможницю, а як вісницю біди. Коли її невеликий караван пройшов крізь масивні ворота рідного міста, вона побачила лише втомлені обличчя та напівпорожні ринки.
Її батько, Раджа Амбера, зустрів її в головному залі. Він сильно здав за цей час: волосся посивіло, а рука, що тримала жезл, помітно тремтіла. Побачивши доньку в дорожньому вбранні воїтельки, без жодної могольської прикраси, він усе зрозумів без слів.
— Ти повернулася додому, дитино, — прошепотів він, обіймаючи її. — Але ти привела за собою бурю.
— Буря вже була тут, батьку, — Аміра відсторонилася, і Надір побачив, як її обличчя, колись ніжне, тепер нагадувало загартовану сталь. — Бахтіяр не зупиниться. Він засліплений брехнею Валіди. Але я не дозволю йому спалити Амбер. Якщо він хоче крові — він отримає її, але не так, як він очікує.
Надір бачив, як Аміра щоночі виходила на стіни форту. Вона не плакала. Її горе переплавилося в холодну, розважливу рішучість. Вона перевіряла запаси зерна, тренувала загін молодих раджпутів і особисто вивчала мапи таємних стежок у горах.
— Принцесо, ви повинні відпочити, — благав Надір, підносячи їй чашу з водою.
— Відпочинок — це розкіш для тих, у кого є завтра, Надіре, — відповіла вона, дивлячись на обрій, де заходило сонце. — Бахтіяр навчив мене, що в цьому світі виживає лише той, хто не має серця. Я вчуся у найкращого вчителя.
Вона потягнулася до свого катару, вона відчувала порожнечу на поясі — залишивши свій улюблений катар йому. Тепер у неї був лише простий меч.
В Агрі, у глибоких сутінках, Хаміда Бану увійшла до покоїв Валіди без попередження. Махам Анга сиділа біля дзеркала, розчісуючи своє довге волосся. Вона виглядала як переможниця.
— Ти думаєш, ти виграла, — тихо сказала Хаміда.
Махам Анга навіть не повернулася.
— Бахтіяр знову мій, Маріам. Він слухає лише мене. Він іде війною на раджпутів. Його серце зачинене.
— Ні, Махам. Ти не повернула його. Ти просто зламала його. І коли він усвідомить, що ти зробила з його душею... навіть я не зможу захистити тебе від того, що він з тобою зробить.
Хаміда вийшла, залишивши Валіду в тиші. Королева-мати знала: час розмов минув. Вона почала збирати своїх вірних людей. Їй потрібні були докази — не припущення, а факти, які розіб’ють чари Валіди назавжди.
А на кордоні з Амбером перші розвідники Бахтіяра вже розпалювали вогнища, дим від яких було видно з веж міста, де Аміра готувалася до своєї останньої битви.