Глава 18: Оазис серед бурі

Темрява підземелля розірвалася не від світла смолоскипів, а від громоподібного голосу, який Аміра впізнала б навіть за порогом смерті. Бахтіяр повернувся. Він увірвався в камеру, як розлючений лев, змітаючи вартових Махам Анги зі свого шляху.
Побачивши Аміру на колінах, із закривавленим обличчям та катаром у тремтячій руці, він завмер. Його очі горіли небезпечним, майже безумним вогнем. Валіда, що стояла в тіні, спробувала заговорити, але він лише гаркнув: «Геть! Усі геть, поки я не перетворив це місце на вашу спільну могилу!»
Коли важкі двері зачинилися, залишивши їх у вогкій тиші, Бахтіяр підійшов до неї. Він не допоміг їй піднятися. Він схопив її за підборіддя, змушуючи подивитися йому в очі.
— Ти прийшла сюди за моєю спиною, — прошипів він, і його подих обпікав її шкіру. — Ти порушила мій наказ. Ти дала їм зброю проти себе, Аміро! Чому?!
— Бо ви залишили його катам! — вигукнула вона, не зважаючи на біль у розбитій скроні. — Бо ваша «справедливість» мовчить, коли Махам Анга тримає ніж над горлом мого роду!
Бахтіяр раптово притягнув її до себе, втиснувши в свої холодні обладунки. Його лють раптово зламалася, перетворюючись на щось набагато страшніше — на відчайдушну, болючу потребу. Він зрозумів, що ледь не втратив її в цій пастці.
— Я ненавиджу тебе за те, що ти змушуєш мене відчувати, — прошепотів він, і його губи знайшли її вухо. — Я маю стратити тебе за зраду, але я хочу лише одного — затаврувати тебе своєю, щоб ніхто й ніколи не посмів до тебе торкнутися.
Він підхопив її на руки і, ігноруючи протести варти та шепіт у коридорах, відніс до своїх приватних покоїв — місця, куди не мала доступу навіть Валіда.
У покоях панував напівморок. Запах хвої та дорогої деревини змішувався з ароматом олій, якими був натертий його обладунок. Бахтіяр опустив її на широке ліжко, встелене хутром та шовком.
Він почав знімати з себе метал, кидаючи частини обладунку на підлогу з важким гуркотом. Аміра спостерігала за ним, важко дихаючи. Вона бачила його напружену спину, його дику силу. Коли він розвернувся, залишившись у одній тонкій сорочці, вона побачила в його очах не імператора, а чоловіка, який готовий спалити світ заради однієї ночі з нею.
— Сьогодні в підземеллі я побачив свою смерть, — сказав він, підходячи до ліжка. Його пальці повільно розв’язали вузол на її брудному халаті. — Не від меча. А від думки, що ти зникнеш.
Він почав роздягати її з майже релігійною повільністю, наче омиваючи її від бруду темниці своїми дотиками. Його руки, великі й грубі, тремтіли, коли вони торкалися її шкіри. Коли тонка тканина нарешті впала, Аміра відчула себе абсолютно беззахисною і водночас неймовірно могутньою.
Бахтіяр нахилився, і його поцілунки були спочатку гіркими, наче смак крові на її губах, а потім стали нестерпно солодкими. Він пестив її тіло, вивчаючи кожен вигин, кожну родимку, наче намагаючись вкарбувати себе в її пам'ять. Його язик залишав гарячі сліди на її шиї, грудях, животі.
— Ти моя, — гарчав він, коли його руки міцно стиснули її стегна. — Чуєш? Жодна Валіда, жоден Амбер не заберуть тебе.
Коли він увійшов у неї, це було схоже на зіткнення двох стихій. Аміра вигукнула, впиваючись нігтями в його могутні плечі. Це був акт не просто пристрасті, а відчаю. Вони займалися коханням так, ніби завтра справді мав настати кінець світу. Кожен рух був наповнений жадобою володіння: він хотів підкорити її волю, вона — завоювати його серце.
У тиші покоїв було чути лише їхнє збите дихання та стогони, що зривалися з губ. Аміра відчувала, як він заповнює її повністю, як його серце б'ється в унісон з її. Це була територія, де політика не мала влади, де існували лише чоловік і жінка, пов'язані ланцюгами, міцнішими за будь-які кайдани Агри.
Після всього, коли вони лежали, переплетені кінцівками, Бахтіяр довго мовчав, перебираючи пасма її волосся.
— Я дам тобі ці кілька днів, — промовив він нарешті, і його голос був низьким та втомленим. — Я дам тобі прикраси, шовк і цей оазис. Але буря вже тут, Аміро. Генерали вимагають крові Амбера. І я не знаю, чи зможу зупинити їх, не втративши при цьому голову.
Аміра заплющила очі, притискаючись до його гарячих грудей. Вона знала: ця ніч була їхнім прощанням із миром. Попереду був лише холодний розрахунок і вибір, який розірве їхні душі на шматки.