Глава 17: Останній танець Валіди

Ніч огорнула Агру задушливим саваном. Навіть річка Ямуна здавалася нерухомою, наче застигла ртуть під блідим серпом місяця. Аміра не могла знайти спокою в своїх покоях. Слова Хаміди Бану про "золоту клітку" відлунювали в її голові ритмічним болем. Перстень із лазуритом на її пальці здавався незвично важким, наче він вбирав у себе холод каменів форту.
Раптом двері на терасу ледь чутно рипнули. Аміра миттєво схопилася, але замість ворога побачила Надіра. Його обличчя було блідим, а очі розширеними від жаху.
— Принцесо... — прохрипів він, хапаючись за одвірок. — Ваш брат. Бхагван Дас. Його перевели до "Вежі Мовчання" під наглядом особистих катів Азара.
— Що? — Аміра відчула, як кров відхлинула від обличчя. — Бахтіяр обіцяв, що суду не буде до з'ясування всіх обставин!
— Бахтіяр зараз на дальній заставі, перевіряє війська, — Надір підійшов ближче, його голос тремтів. — Махам Анга скористалася його відсутністю. Вона каже, що Бхагван Дас намагався підкупити варту, щоб втекти. Тепер вони збираються "вирвати правду" з його тіла за допомогою заліза. Якщо ви не підете зараз... до ранку він може не дожити.
Аміра не вагалася ні секунди. Це була пастка, вона відчувала це кожною клітиною свого тіла, але образ брата, що стікає кров'ю в темниці, випалив будь-яку обережність.
— Веди мене, Надіре.
Підземелля Червоного Форту були місцем, де час зупинявся. Волога просочувалася крізь товсті стіни, змішуючись із запахом плісняви та старого заліза. Вони йшли найнижчими переходами, де смолоскипи горіли тьмяно, наче боялися світла.
— Сюди, — Надір вказав на важкі дубові двері, за якими чулося приглушене стогнання.
Аміра вихопила катар і одним поштовхом відчинила двері. Те, що вона побачила, змусило її серце завмерти. Бхагван Дас був прикутий ланцюгами до стіни, його сорочка була розірвана, а на спині виднілися свіжі сліди від батога. Перед ним стояв чоловік у чорному капішоні, розжарюючи в жаровні довгий прут.
— Відійди від нього! — крикнула Аміра, кидаючись вперед.
Кат обернувся, але не виявив страху. Він лише повільно відступив у тінь. Аміра кинулася до брата, намагаючись розбити замки своїм кинджалом.
— Аміро... тікай... — прохрипів Бхагван, підводячи голову. Його очі були затуманені болем. — Це... не кати...
Раптом двері за її спиною захлопнулися з гуркотом, що нагадував удар грому. Із темних кутів камери вийшли гвардійці, але не в золотих обладунках Бахтіяра, а в темно-зелених кольорах Азара та Махам Анги.
А в самому центрі, тримаючи в руці тонкий світильник, стояла Рейя. На її обличчі грала переможна, майже божевільна посмішка.
— Як зворушливо, — промовила вона, і її голос відлунив від вологих стін. — Сестра прийшла врятувати брата-зрадника. Яка чудова картина для очей імператора, коли він повернеться.
— Ти... — Аміра міцніше стиснула катар. — Це ти підлаштувала тортури.
— Я лише виконую волю Валіди, — Рейя зробила крок вперед, і світло від її світильника вихопило з темряви постать за її спиною. Це був шпигун, який тримав у руках відкриту книгу записів. — Ми вже зафіксували, як ти увійшла сюди, як ти погрожувала варті... і як ти намагалася звільнити в'язня, засудженого за державну зраду.
Рейя засміялася, і цей сміх був схожий на шипіння змії.
— Бахтіяр побачить у цьому не любов, Аміро. Він побачить підтвердження того листа, який він читав на раді. Ти — шпигунка Амбера. Ти прийшла звільнити того, хто мав знищити його трон.
— Де Надір? — запитала Аміра, відчуваючи, як навколо неї замикається кільце.
— Твій вірний євнух? — Рейя байдуже знизала плечима. — Він виявився дуже корисним, щоб заманити тебе сюди. Іноді страх за власне життя сильніший за стару вірність, чи не так?
Аміра відчула холодний удар у серце. Надір зрадив її? Чи його змусили? У неї не було часу думати.
— Схопити її! — наказала Рейя. — Але не вбивайте. Бахтіяр повинен сам побачити її тут, у цьому бруді, зі зброєю в руках над тілом свого ворога.
Гвардійці кинулися вперед. Аміра відбивалася з люттю пораненої левиці. Вона крутилася, її катар виблискував у тьмяному світлі, малюючи в повітрі криваві дуги. Вона встигла поранити одного в руку, іншого штовхнула на жаровню, але їх було занадто багато.
Один із воїнів ударив її рукояткою меча по голові. Світ похитнувся. Аміра впала на коліна, відчуваючи, як по обличчю стікає тепла кров. Останнє, що вона бачила перед тим, як темрява поглинула її — це обличчя Махам Анги, яка спостерігала за всім через невелике віконце в дверях, і її очі світилися холодною, нелюдською перемогою.
— Тепер, — почула вона голос Валіди, що долинав наче здалеку, — почнеться справжній танець.