Глава 16: Сповідь Маріам Макані

Зенана під управлінням Хаміди Бану змінилася за одну ніч. Важкі, задушливі пахощі мускусу, які так любила Махам Анга, витіснив тонкий, ледь вловимий аромат сухої лаванди та степових трав. Навіть служниці тепер ходили інакше — не пригинаючись до підлоги, а з тихим розчерком шовку, наче в палаці нарешті з'явилося повітря.
Аміра отримала запрошення до особистих покоїв Королеви-матері в годину перед заходом сонця. Надір, який допомагав їй вдягатися, був незвично мовчазним. Його довгі пальці тремтіли, коли він закріплював на її грудях брошку з рубіном.
— Будьте обережні з нею, принцесо, — прошепотів він. — Хаміда Бану бачила, як народжуються і вмирають імперії в пилу вигнання. Її доброта — це оксамит, під яким ховається сталь, загартована в пісках Персії.
Хаміда чекала на неї на терасі, що виходила на Ямуну. Перед нею стояв низький столик із тонкою порцеляною, а поруч — старий пергамент, який вона повільно вивчала. Побачивши Аміру, вона жестом наказала їй сісти навпроти.
— Ти поранена не лише в плече, дитино, — почала Хаміда, не піднімаючи очей від сувою. — Я бачу твої очі. У них забагато вогню для жінки, яка хоче просто жити в гаремі, і забагато болю для тієї, хто виграла суд.
— Я не шукала перемоги, пані, — тихо відповіла Аміра, сідаючи на шовкові подушки. — Я шукала правду.
Хаміда нарешті подивилася на неї. Її погляд був настільки проникливим, що Амірі здалося, ніби її душа стала прозорою.
— Правда в цьому палаці — це розкіш, яку ми рідко можемо собі дозволити. Ти дивуєшся, чому я була так далеко всі ці роки? Чому залишила сина в руках жінки, чиє серце холодне, як гірський хребет Гіндукуш?
Аміра мовчала, очікуючи продовження. Хаміда відклала пергамент і зітхнула.
— Махам Анга не просто годувальниця Бахтіяра. Вона — тінь, яка вросла в його коріння. Коли мій чоловік, великий імператор, помер, вона зробила все, щоб витіснити мене. Вона шепотіла Бахтіяру, що я слабка, що мої зв'язки з Персією — це загроза для його чистоти як правителя Індії. Вона підлаштовувала «нещасні випадки», отруювала моїх вірних людей... Вона змусила мене піти, поставивши ультиматум: або моє життя у вигнанні, або постійна війна всередині сім'ї, яка б розірвала молодого імператора навпіл.
Хаміда простягнула руку і накрила долоню Аміри своєю. Її шкіра була сухою і теплою.
— Я пішла, щоб дати йому шанс зміцніти. Але я залишила шпигунів. Я знала про кожну краплю отрути, яку вона готувала для тебе. Махам бачить у тобі мене — ту, хто може дати Бахтіяру силу, яка не залежить від неї.
Королева-мати зняла зі свого мізинця важкий золотий перстень із темно-синім лазуритом, на якому було викарбувано стародавній символ династії.
— Це перстень-печатка жінок нашого роду. Вона дає право входу в будь-які архіви та право голосу, який не може ігнорувати навіть візир. Візьми його.
— Пані, я не можу... — почала Аміра, вражена таким дарунком.
— Можеш і мусиш. Махам Анга ще не програла. Вона зараз схожа на поранену тигрицю — вона затаїлася в заростях, готуючи останній стрибок. Вона використовуватиме твою любов до брата і твою гордість Амбера проти тебе.
Хаміда нахилилася ближче, і її голос став схожим на шелест сухого листя.
— Бахтіяр любить тебе, Аміро. Я бачу це по тому, як він дивиться на двері, коли тебе немає в залі. Але він — раб своєї корони. Коли прийде час обирати між твоїм серцем і стабільністю його трону, він обере трон. Не тому, що він злий, а тому, що так його вчили. Будь готова до того, що одного дня він стане твоїм найбільшим розчаруванням.
Аміра стиснула перстень у кулаці. Холодний камінь врізався в шкіру. Вона згадала палкі обійми Бахтіяра в наметі Сікрі, його обіцянки захистити її... Невже Хаміда права? Невже навіть така пристрасть може розбитися об холодний мармур влади?
— Дякую за попередження, пані, — Аміра підвелася і низько вклонилася. — Але я вірю, що ми з ним зможемо збудувати щось інше. Щось нове.
Хаміда Бану сумно посміхнулася, дивлячись на захід сонця, який фарбував річку в колір крові.
— Всі молоді жінки вірять, що їхнє кохання здатне змінити хід історії, дитино. Я теж вірила. Але історія — це жорстока коханка. Вона забирає все, що ти любиш, і залишає тобі лише золоту клітку.
Коли Аміра виходила з покоїв, вона зіткнулася в дверях із Махам Ангою. Валіда виглядала спокійною, навіть занадто. Вона опустила погляд на руку Аміри, де тепер виблискував лазуритовий перстень, і кутик її вуст ледь помітно здригнувся.
— Нова іграшка від старої королеви? — прошепотіла Махам, проходячи повз. — Насолоджуйся нею, принцесо. Іноді прикраси стають занадто важкими, щоб носити їх на руках, які скоро будуть у кайданах.
Аміра не відповіла. Вона лише міцніше стиснула руку, відчуваючи, як перстень Хаміди стає її першою справжньою лінією оборони в цій війні за душу Бахтіяра.