Глава 14: Кровний суд

Зал Диван-і-Хас ще ніколи не здавався таким холодним. Світанкове світло, пробиваючись крізь високі вікна, не давало тепла — воно лише висвітлювало порошинки, що кружляли в повітрі, наче попіл після пожежі.
Бахтіяр сидів на троні, нерухомий, як статуя давнього бога війни. Його обличчя було сірим від безсоння, а очі — двома глибокими колодязями темряви. На низькому столику поруч із ним лежав розгорнутий сувій — той самий наклеп, який Валіда підкинула йому вночі. У документі йшлося, що Аміра не просто захищає брата, а готує замах на самого імператора, щоб посадити на трон раджпутську маріонетку.
Коли важкі двері зали відчинилися, гуркіт відлунив під куполом. Увійшла Аміра.
Вона не була вбрана як цариця. На її плечі була груба пов'язка, просякнута кров'ю після нічної сутички, волосся розтріпалося, а поділ сукні був у пилу. Але вона йшла так, ніби під її ногами був не мармур Агри, а стіни її рідного Амбера. За нею, наче тінь, слідував Надір, міцно притискаючи до грудей шкіряну сумку.
— Зупиніться! — голос Азара розрізав тишу. Він стояв праворуч від трону, його рука здригалася на ефесі шаблі. — Величність, ця жінка зрадила ваше ложе і вашу довіру! Вона вела таємні переговори в нетрях міста, поки ви готувалися до захисту кордонів!
Бахтіяр повільно підвів голову. Погляд, який він кинув на Аміру, був сповнений такого болю і розчарування, що вона на мить похитнулася.
— Ти була в місті, Аміро? — запитав він тихо. Це був голос людини, яка вже винесла вирок. — Ти зустрічалася з ворогами імперії під покровом ночі?
— Я зустрічалася зі зрадою, Бахтіяре, — відповіла вона, підходячи до самого підніжжя трону. — Але не з моєю.
Вона різко обернулася до Надіра. Євнух зробив крок вперед і, тремтячими пальцями, витягнув листи з сумки.
— Це — справжні накази про купівлю печаток Амбера, — голос Аміри зміцнів, він вібрував від люті. — Це розписки за підкуплених вартових, які підкинули зброю моєму братові. І на кожній із них — особиста печатка вашого «брата», Азара.
Вона жбурнула документи на карту, що лежала перед Бахтіяром. Листи розлетілися, наче пелюстки мертвої квітки.
Азар розсміявся — нервово, голосно.
— Це фальшивка! Вона сама їх написала, щоб врятувати свою шкуру! Величність, не слухайте цю відьму! Вона затуманила ваш розум своїми чарами!
Бахтіяр не ворухнувся. Його погляд ковзав по рядках листів. Він впізнавав цей почерк. Він знав кожне слово в цих наказах, бо сам вчив Азара мистецтву стратегії. Але він також бачив перед собою лист, який звинувачував Аміру.
— А як щодо цього? — Бахтіяр підняв документ, підкинутий Валідою. — Тут сказано, що ти хотіла моєї смерті цієї ночі, Аміро. Що твій катар мав знайти моє серце, поки я спав.
Аміра заціпеніла. Вона дивилася на папір у його руках і відчула, як холодний жах огортає її душу.
— Ви справді вірите, що після всього... після Сікрі... я могла б...
— Вона бреше! — крикнув Азар, вихоплюючи шаблю. — Я сам бачив її людей біля порохових складів! Дозволь мені закінчити це тут і зараз!
Він кинувся на Аміру. Все сталося миттєво. Надір спробував заступити її, але Азар відштовхнув старого. Аміра встигла вихопити свій катар, але рука з пораненням зрадила її — вона була надто повільною.
— Досить! — рев Бахтіяра був схожий на вибух.
Він зірвався з трону швидше за блискавку. Його важкий чобіт врізався в груди Азара, відкинувши того на кілька метрів назад. Азар впав на мармур.
Бахтіяр стояв над ним, важко дихаючи. Він повільно підняв один із листів, які принесла Аміра, і підніс його до світла. Його пальці стиснули папір так, що він хруснув.
— Ці листи... вони запечатані воском з арсеналу, — прошепотів Бахтіяр. Він обернувся до Аміри, і в його очах вона побачила проблиск усвідомлення. — Воском, доступ до якого мав лише ти, Азаре.
— Брат... — прохрипів Азар, намагаючись піднятися. — Це підступ...
— Мовчи! — Бахтіяр наступив йому на руку, якою той тримав шаблю. — Ти хотів підпалити мій дім, щоб зігрітися на його попелі? Ти хотів, щоб я вбив жінку, яку... — він заткнувся, не договоривши "яку я люблю".
У цей момент двері зали знову розчинилися. До зали влетіла Валіда. Її обличчя було маскою спокою, але пальці, що перебирали чотки, рухалися з шаленою швидкістю.
— Бахтіяре, сину мій, не роби помилки, — промовила вона, її голос був солодким, як отрута. — Ця дівчина маніпулює тобою. Азар — твоя кров за вихованням. Він вірний тобі.
— Його вірність пахне брехнею, матір, — відрізав Бахтіяр. Він подивився на Аміру. — Вона принесла мені правду, яку я боявся бачити.
Він обернувся до варти.
— Взяти Азара під варту. Допитати кожного, чиє ім'я є в цих листах. Якщо хоч одне слово підтвердиться... він помре до заходу сонця.
Азара вивели. Він кричав, проклинаючи Аміру, поки двері не зачинилися. Валіда залишилася стояти посеред зали, її погляд зустрівся з поглядом Аміри. Це була німа обіцянка війни, яка ще не закінчена.
Бахтіяр підійшов до Аміри. Він простягнув руку і повільно торкнувся її закривавленої пов'язки на плечі.
— Ти ризикувала життям, щоб довести мені це... — прошепотів він. — А я ледь не став твоїм катом.
Аміра хотіла щось сказати, але сили залишили її. Вона просто притулилася лобом до його грудей, вдихаючи запах його шкіри та сталі.
— Все ще не закінчено, Бахтіяре, — промовила вона. — Валіда не відступить.
— Знаю, — відповів він, обіймаючи її так міцно, наче боявся, що вона зникне. — Але тепер ми б'ємося разом.
Раптом ззовні долинав гуркіт барабанів. Але це були не воєнні барабани. Це був урочистий, величний ритм, який змусив усіх у залі, навіть Валіду, здригнутися.
— Хто це? — запитав Бахтіяр, відстороняючись від Аміри. — Я не чекав нікого.
До зали вбіг гонець, падаючи на коліна.
— Величність! Радість прийшла до Агри! — вигукнув він. — Караван із західних кордонів! Її Високість, Королева-мати... Маріам Макані повернулася!
Валіда зблідла так, що стала схожа на привид. Бахтіяр застиг, його очі розширилися. А Аміра відчула, як повітря в залі раптом змінилося. Велика сила наближалася до форту — сила, яка могла або врятувати їх обох, або зруйнувати все, що вони встигли збудувати.