Глава 13: Полювання на змію

Агра зустріла їх важкою, гнітючою тишею. Повітря у форті здавалося застиглим, наче перед великою бурею. Бахтіяр одразу зачинився в кабінеті з генералами, демонструючи холодну відстороненість, яка була його щитом. Аміра ж знала: у неї залишилося шість днів. Шість днів, щоб знайти голку в лабіринті з шовку та отрути.
— Ви граєте з вогнем, принцесо, — прошепотів Надір, з’явившись у її покоях так тихо, наче він був лише тінню на стіні. — Валіда вже знає, що ви шукаєте. Її шпигуни всюди — навіть у ваших мисках із рисом.
— Тоді ми маємо діяти швидше за їхню отруту, — Аміра стояла біля вікна, стискаючи в руках катар. — Де він, Надіре? Той зв’язковий, про якого ти казав?
Надір підійшов ближче, його персні тьмяно виблискували в сутінках.
— Його звати Касім. Він — один із наглядачів стаєнь, але насправді він очі та вуха Азара поза межами палацу. Щоночі він відвідує старий квартал гарему, де колись жили відставні наложниці. Саме там передаються листи.
Нічна Агра була іншою. За межами головних освітлених залів форт перетворювався на нагромадження вологих каменів і вузьких проходів. Аміра, вбрана в темний чоловічий халат і з обличчям, закритим тканиною, слідувала за Надіром. Її серце калатало, але рука лежала на зброї з холодною впевненістю.
Вони зупинилися біля напівзруйнованої арки. Усередині невеликого дворика, де ледь чутно дзюрчав засохлий фонтан, стояла постать у грубому плащі.
— Це він, — ледь чутно мовив Надір.
Аміра не чекала. Вона вислизнула з тіні, рухаючись так, як її вчив Бахтіяр у ту ніч на терасі — низько, зосереджено, не даючи ворогу часу оговтатися. Касім встиг лише обернутися, як холодна сталь катара притиснулася до його горла.
— Не ворушись, якщо хочеш побачити завтрашній світанок, — процідила вона крізь зуби.
— Хто ти... — прохрипів чоловік, але, побачивши очі Аміри, які палали люттю, він зблід. — Принцеса...
— Листи, Касіме. Ті, що ти мав передати людям Азара від «імені Амбера». Де вони?
Чоловік спробував вирватися, але Аміра натиснула сильніше, і на його шиї виступила тонка цівка крові. Надір тим часом майстерно обнишпорив його пояс.
— Ось вони, — Надір витягнув невеликий шкіряний згорток. — З печаткою, яка дуже схожа на печатку вашого батька, принцесо. Але подивіться на колір воску...
Він підніс лист до маленького каганця, який ховав під плащем.
— Це не амберський віск. Це суміш, яку використовують лише в арсеналах Агри для запечатування порохових ящиків. Тільки Азар має до неї доступ.
Аміра відчула, як торжество змішується з жахом. У неї були докази. Але в цю мить із темряви коридору пролунав жіночий сміх — холодний, як дзвін розбитого льоду.
З тіні вийшла Рейя. В оточенні чотирьох озброєних євнухів вона виглядала як королева кобр.
— Як передбачувано, Аміро, — Рейя повільно розправляла складки своєї дорогої сукні. — Ти справді думала, що можеш блукати моїм гаремом непоміченою? Ти шукаєш докази? Ти їх знайшла. Але вони ніколи не потраплять до рук Бахтіяра.
— Ви зраджуєте свого імператора, Рейя, — Аміра не прибирала ніж від горла Касіма, використовуючи його як щит. — Ви допомагаєте Азару підпалити імперію заради своєї заздрості.
— Заздрості? — Рейя зробила крок вперед, і її очі спалахнули ненавистю. — Я була з ним, коли він не мав нічого! Я ділила з ним пил доріг і смак крові. А ти... ти лише шматок шовку, яким він обмотав свою рану. Валіда права — ти маєш зникнути.
Рейя зробила жест рукою. Євнухи оголили мечі.
— Надіре, йди! — крикнула Аміра. — Збережи листи!
Почалася коротка і запекла сутичка. Аміра штовхнула Касіма в нападників, виграючи секунди. Вона відбивалася з відчаєм людини, якій нічого втрачати. Один із євнухів зачепив її руку, розрізавши тканину халата, але вона встигла вдарити його рукояткою катара в скроню.
Надір, попри свій вік, виявився напрочуд спритним. Він кинув у бік нападників невелику скляну кульку, яка розлетілася хмарою їдкого диму.
— Сюди! — крикнув він, хапаючи Аміру за руку.
Вони прорвалися крізь дим, заплутуючи сліди в нескінченних переходах Зенани. Коли вони нарешті дісталися безпечного місця в покинутій вежі, Аміра важко дихала, притискаючи поранену руку до грудей.
— Листи у нас? — запитала вона, дивлячись на Надіра.
Він повільно розгорнув шкіряну сумку. Усередині були документи, підписані Азаром, де чітко вказувалися суми, виплачені за підробку печаток.
— У нас є все, — прошепотів Надір. — Але завтра Бахтіяр збирає раду. Азар знає, що ми втекли. Він не чекатиме ранку, щоб нанести удар.
Аміра подивилася на листи. Її пальці були в крові — її власній та ворожій.
— Завтра все закінчиться. Або Амбер впаде, або ми вирвемо це гніздо гадюк із корінням.
Вона не знала, що в цей самий час Бахтіяр стояв на стіні форту, дивлячись на спляче місто, і в його руці був такий самий лист, підкинутий йому Валідою — лист, який стверджував, що Аміра готує його вбивство цієї ночі.