Глава 11: Тіні зради та залізна клятва

Ніч у Фатехпур-Сікрі була холодною і пронизливою. Вітер гуляв між недобудованими арками, здіймаючи червоний пил, який осідав на язиці присмаком іржі. Після сварки в наметі Аміра не повернулася до своїх покоїв. Вона стояла на краю кам’яної тераси, дивлячись у бік Амбера, який тепер здавався їй недосяжним островом у морі вогню.
Її серце калатало від гніву. Бахтіяр посмів сумніватися в її роді. Він, людина, яка щойно клялася їй у вірності на крові та камені, готовий був спалити її дім через клаптик паперу.
— Ваші думки гучніші за кроки варти, принцесо.
Аміра різко розвернулася, її рука миттєво лягла на ефес катара. З тіні масивної колони повільно вийшла постать. Це був чоловік, але його рухи мали ту м’яку, майже беззвучну грацію, яка притаманна лише тим, хто роками ходив коридорами жіночих покоїв. Він був худорлявим, одягненим у шовковий халат кольору вицвілої бірюзи, а його довгі, тонкі пальці були прикрашені перснями з великими каменями.
— Хто ти? — процідила Аміра. — Бахтіяр прислав тебе шпигувати?
Чоловік низько вклонився, але в його погляді не було рабської покори. Його очі були мудрими і сумними.
— Мене звати Надір. Колись я тримав на руках вашу матір, коли вона була такою ж юною і непокірною, як ви зараз. Я прийшов з Амбера разом із вашим приданим, але Бахтіяр тримав мене в тіні, перевіряючи мою вірність.
Аміра здригнулася. Спогад про матір відгукнувся тупим болем у грудях.
— Якщо ти з Амбера, то чому ти мовчав досі?
— В Агрі стіни мають вуха, а в Сікрі — навіть вітер зраджує, — Надір підійшов ближче, і Аміра відчула від нього ледь помітний запах гіркого мигдалю та старих сувоїв. — Я тут, щоб сказати вам: ваш брат Бхагван Дас ніколи не зраджував імперію. Зброя, яку знайшли в схованках, була вивезена з арсеналів Амбера місяць тому за наказом Азара. У мене є імена людей, які це зробили.
Аміра відчула, як надія спалахнула в ній, наче іскра в сухій траві.
— Ти можеш це довести? Бахтіяру потрібні не слова, а кровні докази.
— Докази в Агрі, у таємних архівах Валіди, — Надір понизив голос до шепоту. — Але Бахтіяр зараз занадто засліплений гнівом. Він не бачить правди, бо боїться виглядати слабким перед своїми генералами. Ви повинні зупинити його, принцесо. Якщо він проллє кров у Амбері, ваші стосунки стануть попелом, який ніколи не оживе.
Надір зник у тінях так само раптово, як і з’явився, залишивши Аміру наодинці з її відчаєм. Вона повернулася до свого намету, де на неї вже чекав Бахтіяр.
Він сидів на низькому ложі, знявши обладунки, але не знявши напруги. Його сорочка була розстебнута, оголюючи міцну шию та частину грудей, де ще виднілися сліди від її нігтів після їхньої останньої палкої розмови. Він пив вино прямо з важкого золотого кубка.
Коли Аміра увійшла, він підняв на неї очі. У них була суміш жадання та жорстокості.
— Ти ходила молитися своїм богам, щоб вони врятували твого брата-зрадника? — прохрипів він. Його голос був важким від вина та люті.
— Я ходила шукати правду, яку ви так старанно ігноруєте, — вона підійшла до нього, зупинившись лише за крок. — Бахтіяре, якщо ви підете на Амбер, ви вб’єте не мого брата. Ви вб’єте ту жінку, яка стоїть перед вами.
Він різко підвівся, відставивши кубок. Його рух був стрімким, як кидок кобри. Він схопив її за талію і притягнув до себе так сильно, що браслети на її руках боляче врізалися в шкіру. Його обличчя було в сантиметрах від її.
— Ти думаєш, я можу просто забути про державну зраду через те, що ти ділиш зі мною ложе? — просичав він. Його пальці занурилися в її волосся, змушуючи її закинути голову. — Твій рід винен. І якщо ціна за спокій імперії — кров Амбера, я заплачу її.
— Тоді почніть із мене, — прошепотіла вона, дивлячись йому прямо в зіниці, де танцював вогонь свічок. — Вбийте мене зараз. Бо я не буду вашою дружиною, коли ваші руки будуть у крові моїх рідних.
Бахтіяр загарчав, і в цьому звуці було стільки болю, скільки й пристрасті. Він не відпустив її. Навпаки, він втиснув її у своє тіло, відчуваючи кожну лінію її напруженого стану. Його губи торкнулися її вуха, обпікаючи гарячим диханням.
— Ти маніпулюєш мною, — прошепотів він. — Ти знаєш, що я не можу дихати без тебе, і використовуєш це як кинджал.
Він раптово підхопив її на руки і кинув на встелене шовками ліжко. Аміра не намагалася втекти. Вона дивилася на нього з викликом, її груди важко здіймалися під тонкою тканиною.
— Доведи мені свою вірність, Аміро, — сказав він, нависаючи над нею, як хижак над здобиччю. Його рука повільно сковзнула від її горла до талії, стискаючи тонку тканину. — Цієї ночі я не хочу чути про політику. Я хочу знати, що ти моя. Навіть якщо завтра ми станемо ворогами на полі бою.
Він нахилився і впився в її губи з жорстокою ніжністю. Це була сцена на межі — де кохання було схоже на бій, а кожен дотик був як клятва, яку обоє боялися порушити. Аміра відчувала його силу, його гнів і ту відчайдушну жагу володіти нею, яка була сильнішою за будь-які укази. Вона обхопила його шию руками, затягуючи його в цей вир, розуміючи: ця ніч — її остання можливість достукатися до його серця, перш ніж заговорять мечі.