Глава 10: Фатехпур-Сікрі (Мрія про нову імперію)

Агра стала для них занадто тісною. Кожен камінь Червоного Форту тепер здавався Амірі просякнутим отрутою та запеклою кров’ю тієї ночі в коридорі. Бахтіяр, чий гнів після замаху не вщухав, а лише перетворився на холодну, розважливу рішучість, прийняв вольове рішення. Він повів величезний почет на захід, до пустельного плато Сікрі, де колись святий старець передрік йому народження спадкоємця.
Там, посеред порожнечі та гарячого вітру, розгорнулося будівництво, якого ще не бачив світ.
— Тут не буде темних кутків Агри, — сказав Бахтіяр, розгортаючи важкий сувій пергаменту на імпровізованому столі з грубих дощок.
Вони стояли на вершині пагорба. Навколо кипіла робота: тисячі каменярів тесали червоний пісковик, сотні слонів тягнули масивні колони, а повітря було солодким від запаху свіжої вапни та пилу. Аміра стояла поруч, притискаючи руку до плеча, яке ще нило під пов'язкою.
— Ви будуєте місто на порожньому місці, Бахтіяре, — промовила вона, дивлячись на креслення. — Тут немає води, немає тіні. Тільки камінь і сонце.
Він підійшов до неї зі спини і поклав руки на її плечі. Його долоні були гарячими, а хватка — владною, але без колишньої грубості.
— Я побудую озера, Аміро. Я примушу річки змінити річище. Це місто буде символом моєї волі. Тут не буде гаремних завіс, за якими ховаються вбивці Валіди. Кожна будівля тут — як ти: горда, відкрита і незламна.
Він повів її до місця, де вже височіли стіни майбутнього палацу Джодх-Бай (як його називали архітектори, хоча для нього це був палац Аміри). Це був шедевр: поєднання суворої ісламської геометрії та витонченого раджпутського різьблення. На стінах були висічені лотоси — символи її віри, переплетені з зірками його династії.
— Ви зробили це для мене? — прошепотіла вона, торкаючись пальцями теплих візерунків на камені.
— Я зробив це для нас, — він розвернув її до себе. Його погляд був важким і глибоким. — В Агрі я — імператор, оточений ворогами. Тут, серед цього пилу, я хочу бути просто чоловіком, який знайшов свою рівну.
Він нахилився і поцілував її — повільно, з присмаком пустельної солі та обіцянки майбутнього. В цю мить Аміра майже повірила, що вони можуть залишити минуле позаду. Що кров, пролита в Амбері, змита цим новим камінням.
Але ідилія розлетілася на шматки того ж вечора.
До їхнього табору прискакав гонець, загнавши коня до смерті. Бахтіяр прийняв його у своєму наметі, і Аміра, відчувши недобре, увійшла слідом без дозволу.
Бахтіяр тримав у руках зім’ятий лист, скріплений печаткою, яку Аміра впізнала б із тисячі. Печатка її батька. Але віск був чорним — знаком біди.
— Що сталося? — її голос здригнувся. — Мій батько... Амбер?
Бахтіяр підняв на неї очі. В них знову з'явилася та сама непроглядна темрява, яку вона бачила в день їхнього весілля.
— Твій брат, Бхагван Дас, заарештований моїми намісниками за підозрою у змові з повстанцями Мевара. Кажуть, він постачав їм зброю та золото.
Аміра відчула, як земля вислизає з-під ніг.
— Це неправда! Мій брат вірний угоді! Це наклеп... це справа рук Азара або Валіди! Вони хочуть розсварити нас, Бахтіяре!
Бахтіяр повільно підвівся. Лист хруснув у його кулаці.
— Докази занадто переконливі, Аміро. Мої люди знайшли схованки зі зброєю з клеймом Амбера. Якщо я не покараю твій дім, мої генерали піднімуть бунт. Вони скажуть, що я став рабом раджпутської принцеси.
— Ви вірите їм, а не мені? — закричала вона, підходячи впритул і хапаючи його за краї каптана. — Ви будуєте цей палац із «відкритими стінами», але ваше серце все ще зачинене на засуви Агри!
— Я маю бути імператором перш ніж бути чоловіком! — гаркнув він, відштовхуючи її руки. — Якщо Амбер зрадив мене, я стертиму його з карти, як малу пляму пилу!
Аміра заціпеніла. Весь теплий камінь Фатехпур-Сікрі в одну мить став для неї холодним надгробком. Вона зрозуміла: їхня мрія про «новий світ» була лише міражем у пустелі. Між ними завжди стоятиме сталь, кров та політика.
— Якщо ви підете війною на мій дім, — промовила вона тихим, льодяним голосом, від якого Бахтіяр мимоволі здригнувся, — то першим, кого ви зустрінете на стінах Амбера з мечем у руках, буду я. І ви знаєте, Бахтіяре, що я не промахнуся.
Вона розвернулася і вийшла з намету в ніч, де вітер Сікрі вже розносив пісок, засипаючи щойно зведені фундаменти їхнього майбутнього. Вона знову була одна. І знову її єдиним союзником був холодний катар, що ховався під складками вбрання.