Глава 9: Замах у форті

Повернення до Агри після джунглів здавалося зануренням у холодну, стоячу воду. Бахтіяр одразу поринув у державні справи — кордони імперії вимагали його присутності на північних заставах, і він покинув форт на кілька днів, залишивши по собі відчуття тривожної порожнечі.
Аміра відчувала, як стіни палацу стискаються навколо неї. Після того поцілунку в мисливському будиночку повітря між нею та імператором стало електричним, але тепер, у його відсутності, вона залишилася віч-на-віч із його тінню — і з тими, хто цю тінь ненавидів.
Вечір був задушливим. Аміра вирішила пройтися внутрішніми переходами до бібліотеки, де Варіс зберігав давні манускрипти. Вона відмовилася від великого супроводу, взявши з собою лише молодого слугу на ім'я Рахул, який був відданий її родині ще з Амбера.
— Принцесо, тут надто темно, — прошепотів Рахул, коли вони заглибилися в довгий коридор, освітлений лише рідкісними смолоскипами. — Кажуть, у цих стінах блукають душі тих, хто не догодив Валіді.
— Душі не тримають сталь у руках, Рахуле, — сухо відповіла Аміра, хоча її пальці мимоволі торкнулися руків’я катара, захованого в складках пояса.
Раптом попереду почувся дивний звук — важке дихання і брязкіт металу. Зі стінної ніші виринули три постаті. Вони не були вдягнені як звичайна варта; їхні обличчя закривали чорні хустки, а в руках виблискували короткі вигнуті клинки.
— Назад! — вигукнула Аміра, штовхаючи Рахула за себе.
Але ззаду вже перекривали шлях ще двоє. Це була пастка. Продумана, тиха і смертельна.
— Азар... — видихнула Аміра. Вона не бачила його, але відчувала його почерк у цій боягузливій засідці.
Перший нападник кинувся вперед. Аміра зреагувала миттєво. Вона не була тендітною квіткою, яку він очікував побачити. Вихопивши катар, вона зробила низький випад. Лезо з характерним звуком увійшло в стегно ворога. Він скрикнув, падаючи на коліна, але інші двоє вже були поруч.
Коридор перетворився на арену кривавого танцю. Аміра крутилася, її шафранове вбрання миготіло в напівтемряві, як вогонь. Вона відчула гострий біль у плечі — чиясь сталь зачепила шкіру, і тепла кров миттєво просочила тканину.
— Тікай, Рахуле! Клич варту! — крикнула вона, відбиваючи черговий удар.
Хлопець кинувся в бік, але один із найманців перехопив його, заносячи ніж. Аміра, не роздумуючи, метнула свій катар. Важка сталь влучила в плече вбивці, змусивши його випустити хлопця. Але тепер вона була беззбройна.
Останній нападник, величезний чоловік із очима, повними холодної рішучості, повільно наближався до неї. Аміра відступала, поки її спина не вперлася в холодний мармур колони.
— Твій час вийшов, раджпутська відьмо, — прохрипів він.
Він заніс меч для фінального удару. Аміра заплющила очі, готуючись зустріти смерть так, як належало її роду — з високо піднятою головою.
Раптом повітря розірвав свист. Стріла з чорним пір’ям пробила горло нападника раніше, ніж він встиг опустити меч. Він захлинувся кров’ю і впав до ніг Аміри.
Гуркіт кроків. Десятки смолоскипів розірвали темряву.
На порозі стояв Бахтіяр. Він повернувся раніше. Його обладунок був вкритий пилом доріг, обличчя — чорне від люті, а в руках він тримав потужний лук. За його спиною стояли вірні гвардійці, які миттєво добили залишки найманців.
Бахтіяр кинув лук одному з воїнів і кинувся до Аміри. Він схопив її за плечі, оглядаючи поранення. Його руки тремтіли — вперше Аміра бачила цей непереможний камінь таким зляканим.
— Ти жива... — прошепотів він, і в цьому шепоті було більше болю, ніж у її рані.
— Вони хотіли закінчити те, що почала отрута, — промовила вона, важко дихаючи.
Бахтіяр обернувся до одного з вбивць, який ще дихав. Він підійшов до нього і наступив важким чоботом на його поранену грудну клітку.
— Хто? — лише одне слово, але воно звучало як вирок цілому світу.
— Ми... ми лише виконували наказ... Азар-хан... — прохрипів чоловік.
Бахтіяр не здригнувся. Він вихопив кинджал і одним рухом перерізав горло найманцю. Його очі тепер світилися не просто гнівом, а справжнім безумством.
— Бахтіяре, ні! — Аміра схопила його за руку, коли він уже збирався йти до покоїв Валіди та Азара. — Якщо ти вб’єш його зараз, ти розколеш імперію. Це те, чого вони хочуть!
Він різко повернувся до неї. Його обличчя було в бризках чужої крові.
— Вони намагалися вбити мою дружину в моєму домі! — закричав він на весь коридор. — Немає імперії, яка була б дорожчою за твоє життя, Аміро!
Він притягнув її до себе, не зважаючи на кров на її плечі, і притиснув до своїх обладунків. Аміра відчула холод металу та шалений жар його серця.
— Ти більше не зробиш жодного кроку без моєї охорони, — сказав він, відсторонившись і дивлячись їй в очі. — Азар... він заплатить. Але не сьогодні. Я побудую для нас інше місце. Місце, де ці тіні не зможуть нас дістати.
Тієї ночі Агра не спала. Бахтіяр влаштував чистку серед варти, а Азар зник у покоях Валіди під захистом її особистої гвардії. Тріщина між імператором та його «сім'єю» стала незворотною.
Аміра сиділа у своїх покоях, поки лікар перев’язував її рану. Вона дивилася на свої закривавлені руки і розуміла: вона більше не та дівчина, яка приїхала з Амбера. Вона стала частиною цього темного світу. І тепер вона була готова битися за нього так само запекло, як і Бахтіяр.