Глава 6: Рада Тіней

Зал Диван-і-Хас був серцем імперії, але для Аміри він здавався холодним склепом. Стіни з білого мармуру були інкрустовані напівдорогоцінним камінням, що складалося у нескінченні ісламські орнаменти, а під високою стелею гуляла луна, яка підхоплювала кожен шепіт і перетворювала його на гуркіт.
Бахтіяр сидів на піднесенні, на низькому троні, вкритому леопардовою шкірою. На ньому був важкий парчевий каптан кольору нічного неба, а на голові — тюрбан із величезним сапфіром, що відкидав сині відблиски на його суворе обличчя. По обидва боки від нього стояли його генерали — чоловіки, чиї обличчя були порізані шрамами, а душі — випалені війною.
Аміра стояла трохи осторонь, за різьбленою колоною. Її присутність була викликом усьому устрою палацу. Жінка на військовій раді була аномалією, помилкою природи в очах цих загарбників. Вона відчувала на собі важкий, презирливий погляд Азара, сина Валіди, який тримав руку на руків’ї своєї шаблі так, ніби ледь стримувався, щоб не оголити сталь.
— Ми втрачаємо терпіння, Величність, — голос Азара розрізав тишу, як ніж. — Раджпутські клани на півдні знову збирають сили. Вони не платять данину, вони вбивають наших збирачів податків. Ваша нова... «угода» з Амбером лише дала їм надію, що лев став старим і зуби його притупилися.
Він кинув швидкий, повний ненависті погляд на Аміру.
— Я пропоную випалити ці землі. Посіяти сіль там, де були їхні поля, і привезти голови їхніх князів до воріт Агри. Тільки страх тримає цю країну в покорі.
Генерали схвально загули, вдаряючи кулаками по колонах. Бахтіяр мовчав. Його обличчя було нерухомим, наче висіченим із каменю, але Аміра помітила, як його пальці повільно стиснулися на підлокітниках трону.
— Страх — це фундамент, який розсипається під дощем, — несподівано для самої себе промовила Аміра.
Зал миттєво затих. Це була тиша перед бурею. Азар зробив крок до неї, його очі налилися кров'ю.
— Хто дав право жінці розкривати рот там, де говорять воїни? Бахтіяре, дозволь мені вивести її, поки вона не знеславила твій трон ще більше.
Бахтіяр повільно підняв руку, зупиняючи Азара. Його погляд перемістився на Аміру. В ньому не було гніву, лише холодна, випробовуюча цікавість.
— Продовжуй, — коротко кинув він. Його голос вібрував від прихованої сили.
Аміра вийшла з тіні колони на середину зали. Її кроки відлунювали по мармуру. Вона відчувала себе так, ніби йшла по лезу ножа.
— Ви хочете випалити землі? — вона подивилася прямо в очі Азару. — Ви отримаєте попіл замість зерна. Ви отримаєте тисячі повстанців у лісах замість лояльних підданих. Мій народ, раджпути, не бояться смерті — вони шукають її в бою. Але вони цінують честь вище за життя.
Вона обернулася до Бахтіяра.
— Величність, ви хочете побудувати імперію, яка переживе вас, чи ви хочете бути просто черговим завойовником, чиє ім'я проклинатимуть? Якщо ви зменшите податки для тих, хто визнав вашу владу, і дозволите їм зберегти їхні храми, вони самі придушать заколотників. Вони стануть вашим мечем, а не мішенню для нього. Мир — це не відсутність війни. Це правильний розрахунок.
— Це слова зрадниці! — вигукнув інший генерал. — Вона хоче послабити нашу хватку, щоб її родичі нанесли удар у спину!
Бахтіяр повільно підвівся з трону. Його тінь впала на карту Індії, розкладену на підлозі. Він підійшов до Аміри так близько, що вона відчула запах металу і старого вина, який завжди супроводжував його. Він нахилився до неї, і його бурштинові очі впилися в її зіниці.
— Ти пропонуєш мені довіритися тим, хто ще вчора прагнув моєї смерті? — прошепотів він так низько, що його слова почула лише вона.
— Я пропоную вам стати справжнім Імператором, а не просто вождем зграї вовків, — Аміра не відвела погляду. Серце калатало в горлі, але її обличчя залишалося маскою спокою.
Бахтіяр мовчав довгу хвилину. Напруга в залі стала майже матеріальною. Нарешті він обернувся до Варіса, свого мудрого радника, який досі стояв осторонь із ледь помітною посмішкою.
— Варісе, підготуй укази. Ми зробимо так, як вона каже. Для однієї провінції. Якщо це спрацює — вона врятувала тисячі життів. Якщо ні... — він знову подивився на Аміру, і в його погляді промайнула темрява, — її голова буде першою, яка впаде в пил Агри.
Азар видав горловий звук, повний люті, і вибіг із зали, з силою штовхнувши двері. Генерали почали розходитися, кидаючи на Аміру погляди, сповнені обіцянок швидкої розправи.
Коли зал спорожнів, залишилися тільки Бахтіяр та Аміра. Світло від смолоскипів почало тьмяніти, поглинаючи величну залу в сутінки.
— Ти граєш у небезпечну гру, Аміро, — сказав Бахтіяр. Він підійшов до неї і грубо схопив за руку, притягуючи до себе. — Ти щойно нажила собі ворогів, страшніших за всіх раджпутських князів разом узятих. Азар не пробачить тобі цієї приниження. І Валіда теж.
— Я вже померла в той день, коли ви прийшли в Амбер, — відповіла вона, дивлячись на його сильні пальці на своєму зап'ясті. — Те, що залишилося, не боїться Азара.
Бахтіяр раптово відпустив її руку і провів тильною стороною долоні по її вилиці. Цей жест був дивно ніжним і водночас загрозливим.
— Ти дивна істота. Я привіз тебе сюди, щоб зламати, але здається, що з кожним днем ти стаєш міцнішою. Але пам'ятай: у цій грі ставкою є не лише твоє життя, а й моє бачення цієї країни. Не змушуй мене шкодувати про те, що я сьогодні тебе почув.
Він пішов, залишивши її одну посеред величезного, порожнього залу. Аміра відчула, як її коліна підкошуються. Вона щойно виграла битву, але знала, що справжня війна тільки-но перейшла в тінь. І в цій тіні вже готувалася отрута.