- 13 -

— Припускаю, ви не зі столиці, — Роувен струшує вологу з волосся, дивлячись в бік пари коней, які були прив’язані до дерева. Його інтерес до Сільсії щирий, і ця цікавість змушує його себе корити за недопустимість цього. Він не може цікавитися тою, хто ймовірно може сісти на трон й стати його королевою. — Місцеві добре знають цей ліс. Тож панянки, звідки ви?

Уайт вже знає відповідь, навіть більше, він чудово знає адресу проживання, родовід і навіть школу, яку закінчили дівчата, та все ж він не може себе виказати. Капрал докладає зусиль, щоб його байдужість виглядала максимально природно.

— З містечка Косоволь, — відповідає Татіра.

— Не близько, — Роувен робить на цьому акцент. — І що ж вас привело до столиці, що ви подолали таку не близьку відстань?

 — Задля розваг. Косоволь маленьке містечко, хотілося нових вражень. Повертаючись назад, спека застала нас зненацька й ми заїхали сюди, щоб поновити запаси води. Ми не збиралися шкодити тваринам. І якби стояв вказівник, — Олавей зминала нервово руки, погляду вона так і не підняла на капрала. — ми б не посміли ступити на ці землі.

— Що ж, бачу це й справді непорозуміння, — голос Уайта став м’якшим. — Покажіть ваші ліцензії магів.

— Ми їх не маємо, — цього разу відповідає Сільсія.

Капрал кілька хвилин мовчить, обводячи поглядом розталий сніг, лід, та майже зниклий туман.

«Вона змогла заморозити таку площу, це щонайменше рівень Е*», — Уайт крадькома поглянув на Олавей, а потім знову перевів погляд на Аберхат, — «Король мав рацію, заможність це не потенціал магії чаклуна! Як кумедно виходить, якщо вона справді та, про кого я думаю, то буде не легко зробити так, щоб всі повірили, що вона обдарована. Сільсія я дуже хочу побачити, на що ти здатна!»

— Гаразд, тоді надайте ваші іменні таблички.

Покірно, обоє дівчат полізли в кишені за іменними табличками, та щойно вони підійшли до капрала їх йому віддати, як вдалечині почулися голоси чоловіків.

— Ми тут не одні, — констатувала факт Татіра, оглядаючись через плече на звук наближаючих голосів.

У Роувена шкіра на вилицях та щелепі напружилась, він навіть не поглянув на таблички дівчат.

— Беріть коней і повертайтеся до своєї домівки.

Голос капрала став крижаним, а погляд зосередженим.

— А як же…

— Пані Аберхат, що незрозумілого я вам сказав? — цього разу від його погляду вона нажахане здригнулася.

— Ходімо, капрал має рацію, тут стає небезпечно. Щонайменше десять озброєних чоловіків сюди прямує.

Татіра взяла по під руку подругу буквально її тягнучи в бік коней. Уайт провів поглядом Олавей, але не став нічого запитувати про те, як вона дізналася точну кількість наближаючи чаклунів.

— Це не правильно! — опиралася Сільсія, постійно оглядаючись в бік капрала, від’їжджаючи на коні від нього.

— Зараз не на часі думати про правильно-не-правильно! — гримнула Татіра, смикаючи повіддя, змушуючи свого коня пришвидшитися.

З кожною секундою вони віддалялися від Уайта.

— Але капрал…

Відстань була достатньою, щоб не чути звуків спалаху чорної блискавиці а криків чоловіків.

— Сія, як ти можеш допомогти капралу гільдії, зі своїм потенціалом рівня Д?! Ти будеш тільки заважати! Тож краще, що ми можемо зробити, це забратися як надалі від цього місця, й дати можливість капралу чаклувати в повну силу…

Аберхат не відразу помітила як з губ подруги вирвалася багряна бульбашка, а після цівка крові. Очі Олавей потьмянішали, її шкіра миттєво стала блідою, а наступної секунди вона звалилася з коня.

— Таті!

Крик застряг в горлі Сільсії, яка зупинила коня й буквально з нього зістрибнула, похапцем підбігаючи до подруги, яка втратила свідомість. В правому плечі Татіри стирчала коротка стріла, яка була не довшою звичного кухонного ножика. Яскрава червона пляма навколо стріли збільшувалася, просочуючи одяг дуже швидко.

— Святий Тораллак! — руки Аберхат тремтіли тоді як небо продовжувало спалахувати чорною блискавицею.

Коні миттєво розбіглися, але Аберхат навіть на них не звернула уваги.  Притискаючи руку до рани подруги, вона намагалась чаклувати. Через хвилювання, не виходило навіть сконцентруватися, і Сільсія готова була проклинати всіх і все, за свою безпорадність. 

«Чому не виходить?! Чому саме зараз?!» — її губи від напруження зблідли.

— Що це в нас тут?

Регіт чоловіків пришвидшив і так шалений стукіт серця Сільсії. Нарешті з її долоні ледь вирвалася крихітна яскрава жовта бульбашка, нагадуючи мильну. Сільсія відразу ж притиснула долоню до рани Олавей, змушуючи коротку стрілу вийти з рани, а на її місце, помістив магію, яка мала зупинити кровотечу. Ще ніколи Аберхат так не була вдячна за додаткове навчання заклинань з цілительства, як наразі.

Кінчики її волосся вкрилися сріблом, колір очей помутнішав. Щойно Сільсія починала чаклувати, її зовнішність змінювалася. В дитинстві це було весело, та з роками, Сільсія зрозуміла, що дар яким вона володіла став для неї справжнім прокляттям. Вчителі в школі не надто виявляли бажання навчати, а містяни, як тільки дізнавалися яка саме в неї магія, відразу обходили стороною забороняючи своїм дітям товаришувати. Всім було байдуже на те, що Аберхат дістався зовсім мізерний потенціал, і її магії ледь вистачало на звичні заклинання. Завжди акцент був на те, що вона володіла тінями, ганебною магією, яка намагалася скопіювати величну магію королівської династії Астрід.