- 12 -

— Святий Тораллак! — викрикнула перелякана Сільсія.

Аберхат схопила подругу за комір сорочки й буквально потягнула на себе. Чорна блискавка влучила в місце, де  кілька хвилин тому стояла Олавей. Гарчання переляканих кішок змішалося із гучними вересками дівчат. Стадо тварин миттєво розбіглося, з верхівок дерев почав скапувати розталий лід, на землі ж навіть сліду не лишилося від магії Татіри, перетворившись все на сивий туман.

— Дідько, що це… — Сільсія змовкла, коли подруга її смикнула й заткнула долонею рота.

— Чорна блискавка, хіба ти не знаєш, хто нею володіє?

Олавей була надто блідою, і подруга не розуміла, чому втручання стороннього чаклуна переполохало більше, ніж стадо хижих ссавців.

— Я не слідкую за чаклунами в королівстві.

— А варто було б, — чоловічий голос спричинив цілий табун холодних мурах, що пробіглися по спині Аберхат. — Сільсія, наші шлях вже в третє перетинаються.

В роті Аберхат все пересохло, вона вже бачила як з туману до неї з подругою, наближається досить знайомий чоловік, чиї янтарні очі вона впізнає серед тисячі інших. Її серце пускається в шалені стрибки, ледь не вилітаючи з грудей, коли капрал зупиняється буквально в метрі від них.

Сільсія не бачила капрала у формі, яка значно відрізнялася від решти чаклунів гільдії. Його чорні чоботи на шнурівці практично закривали коліна; штани в тон чоботам зайве підкреслювали масивність натренованих стегон; широкий шкіряний пояс до якого кріпились кинджали; розстебнута молочного кольору куртка демонструвала футболку, яка була повністю в сіточку не приховуючи груднини та кубиків на животі. На лівому плечі кріпилася емблема гільдії – різка лінія блискавки яка переходила в овал, навколо якого було два крила птаха. Срібні кнопки-ґудзики, вишивка на комірі – було єдиною окрасою куртки, яку зазвичай капрали мали б носити застібнутою.

Від Роувена в неї перехопило подих, як власне і в Татіри. Його права брова вигнулась в знущальному подиві, він уважно обвів поглядом окружність і лише після заговорив надто формально.

— Ліс Раві заборонено відвідувати. Кожен хто ступить на ці землі, чекає суворе покарання, — каплі туману осіли в чорному волосі капрала, зробивши його вологим. — Враховуючи, що ви чаклували…

— Не навмисне! — огризнулася Сільсія, відчувши прилив крові до щік, коли погляд капрала зосередився на ній.

Татіра смикнула подругу за руку, мов цей рух міг зм’якшити їхнє становище. Вона була справжньою ходячою енциклопедією, і час від часу знання шкодили, аніж допомагали. Знаючи добре закон, Татіра навіть не могла уявити об’єм покарання, який світив їй разом з Аберхат.

— Капрал Уайт, ми заблукали, — втрутилася Олавей. — Точніше, ми не бачили таблички із вказівником. Це нас не виправдовує, але ми справді потрапили до халепи. Шкодити тваринам ніхто не збирався!

Татіра навіть не піднімала очей на капрала гільдії Анзу, тоді як Сільсія буквально кидала виклик, свердлячи чоловіка їдким поглядом. Її кінчики волосся були ледь вкрити срібним кольором, переливаючись навіть в сивому тумані.

Руки від хвилювання спітніли, всередині все тремтіло, Олавей ще вчора мріяла про зустріч із капралом, сьогодні вона шкодувала про своє потаємне бажання. Не за таких обставин вона хотіла зустрітися із Роувеном Уайтом. А ще, Татіра не знала, що було гіршим – заборонений ліс, хижі тварини, капрал королівської гільдії, чи те, що магія подруги буквально була всім присутнім зрозумілою.

— Принаймні одна із вас усвідомлює серйозність наслідків,  — Роувен демонстративно трішки схиляє голову  на бік, його губи ледь утворюють подобу посмішки, але відразу ж ця посмішка зникає. Він все ще дивиться в очі Сільсії, яка навіть не збиралася опускати погляд чи схиляти перед ним голову. — За протоколом, я мав би вас арештувати й провести розслідування.

Уайт просто сповіщає про формальні дії, які вимагає корона вразі порушення протоколу про заповідник. Ніхто не здогадується, що капрал просто відтягує час, очікуючи коли срібло зникне з волосся Аберхат. Його власне спостереження лишається не поміченим, і лише коли чорнота волосся повертається до Сільсії, його вираз обличчя змінюється.

Холодність та невимушеність змушують Аберхат ледь не вибухнути від обурення, яке викликав в ній капрал.

— Так арештуйте, — Сільсія витягує демонстративно руки вперед, очікуючи кайданів. — До чого ці порожні слова?

— Що ти верзеш?! — панічно зашепотіла Татіра, смикаючи подругу за одяг. — Що твоя, що моя матінка, здере шкуру живцем, якщо довідається в яку халепу ми вскочили. Тоді покарання короною тобі здасться привілеєм!

Тільки згадка образу матері змушує Сільсію сполотніти, й покірно опустити погляд на землю, й пробубоніти не розбірливе:

— Вибачте за мою зухвалість.

 Вона заводить руки за спину, й починає правою ногою, передком чобота копирсати землю.

«Якби знала яка молитва допоможе, я б молилася без перестану» — думала Сільсія, не знаючи чого очікувати від капрала Уайта.