- 11 -

— Ми б вже дісталися містечка Косоволь, якби не все оце, —  Адріан обернувся крізь плече, дивлячись щонайменше на сім повозок позаду них, заповнених різними атрибутами. — Нам же не обов’язково везти з собою шатро, й приладдя для арени. Хіба не можна це провести на комусь полігоні?

Роувен навіть не повернувся в бік друга, який всю дорогу виплескував своє обурення – починаючи від жаркої погоди й закінчуючи повозками, які вони власне й супроводжували.

Наказ короля щодо проведення конкурсу для пошуку обдарованих чаклунів, які не мали ліцензії, розлетілося миттєво. Конкурс був найгарячішою новиною для обговорення та створення різноманітних пліток, та необґрунтованих домислів.

Миттєвим був і від’їзд двох капралів, яким власне було вручено безпосередньо взяти участь, відібравши найобдарованіших магів, яких вони зустрінуть по всьому королівстві.

— І взагалі, чому ми маємо їхати вперед і контролювати всі ці перевезення, а сам  Бертрам спокійнісінько їде в прохолодній комфортній кареті?

— Я вже тобі пояснював, — коротко відповів Уайт.

Наявність викладача з академії, власне не мало б представляти ніяких проблем в місії щодо пошуку обдарованих чаклунів, якби Уайт на передодні не зіткнувся з цим викладачем. Роувен підсвідомо кілька разів прокляв долю, за те, що переплила шляхи його, Сільсії, та викладача, який вимагав справедливості в картковій грі.

— Тоді поясни ще раз.

— Бертрам один із вельмишановних викладачів магічної академії, кого король нагородив особисто. Він їде для того, щоб оцінити по справедливості чаклунів.

Уайт не знав, чи захмелілий Бертрам все ще пам’ятає зухвале дівчисько, яка обіграла його в покер, й налякала своїми здібностями в коридорі.

— А ми тоді що робитимемо?

— Бертрам надасть оцінку, безпосередньо  як викладач академії. Ми надаємо оцінку, як капрали найсильніших гільдій королівства, — Роувен видихнув гаряче повітря, розминаючи шию, яка затекла. — Речі, які в повозках потрібні йому для оцінки.

— Гаразд, нагадай, чому ми розпочинаємо пошук цих «перлин без ліцензії» з найвіддаленішого містечка всього королівства?

— Ріан, ти сьогодні забагато базікаєш.

— І все ж таки чому?

Даерон стояв на своєму, змучено розстібаючи верхні ґудзики змокрілої сорочки від поту.

— Мені так закортіло, ще питання є?

— Так.

Роувен закотив роздратовано очі, йому не подобалось приховувати свої істинні мотиви місії, які він отримав від короля, але й поділитися правдою з другом він не міг. Те саме стосувалося й містечка, в яке вони тримали шлях. Адреса проживання загадкової Сільсії Аберхат, яку Роувен зустрів в борделі була саме з містечка Косоволь.

— Що ще?

— Там щось відбувається, — Адріан схопив коня за повіддя, змушуючи зупинитися. — Верхівки дерев всі покриті льодом. В розпал спекотного літа, це виглядає надто підозріло.

— Цей ліс – закритий заповідник, — Роувен також зупинив коня, після подав знак, щоб повозки позаду них також зупинилися. — Тут мав бути попереджувальний знак, — Уайт поглянув на стару табличку, в якій запис про заборону відвідування лісу, був відсутнім.

— Там точно чаклують, — прокоментував Даерон черговий магічний спалах.

— Я відправлюсь туди й розберуся. Ти відправляйся до містечка.

— Якщо мені самому доведеться мати справу із цим вельмишановним викладачем…

— Я встигну тебе наздогнати, перш ніж ви доберетеся до містечка.

— Гаразд.

***

Обоє дівчат не встигли навіть наблизитися до коней, коли стадо граційних  кішок виплигнули із-за кущів. Сріблясте дорогоцінне хутро, де-не-де прикрашалося чорними цятками, які утворювали дивакуваті візерунки. Сільсія не стримала враженого зітхання від краси диких фонеусів. Кішки біли різних розмірів – від зовсім юних й до дорослих особин.

Граційна ходьба, прекрасне хутро і навіть гарчання, приємно лоскотало вуха Сільсії. І все б нічого, якби ці тварини не становили смертельну загрозу її та подруги, життю.

— Я б не відмовилася від такого домашнього улюбленця, — чесно зізналася Аберхат, потягнувшись до пояса, на якому кріпилися кинджали. — Мені б не хотілося бруднити кров’ю це прекрасне хутро, але ставати обідом я відмовляюся!

— Ти мене не чула, ці тварини занесені до блакитної книги!

Татіра повільно стиснула долоні в кулаки, уважно стежачи за тваринами, які не квапились нападати.

— Та хай хоч сам Тораллак буде їхнім покровителем, не помирати ж мені через це!

— Тораллак таки їхній покровитель.

— Знайшла час для читання чергової лекції!

— Їх всього тут дев’ять, — магія Олавей вкрила майже всю округу, кучугури снігу навіть не думали таять від сонячних променів, які пробивалися крізь крони дерев. Татіра видихнула морозне повітря, — якщо я заморожу їхні кінцівки, в нас буде час для відступу, тоді…

Олавей не договорила, спалах чорної блискавки, разюче вдарило буквально розколюючи замерзлу землю. Дівчата не встигли зреагувати, як наступний спалах блискавиці знову пронісся, тільки цього разу над їхніми головами.