- 9 -

— Знаєш, а ти так і не розповіла, чому зустріч із капралом Уайтом була провальною.

 Татіра крадькома споглядає на подругу, яка лише знизує плечима, продовжуючи набирати у флягу воду з джерела. Ліс виявився на подив надто тихим і спокійним, і якщо перше враження було сповнене тривоги, а кілька метрів їзди супроводжувалися бентежними оглядками, то чим далі дівчата заїжджали в ліс, тим більше він ставав світлішим та безпечнішим. Кущі пахучих квітів, пишні зелені крони кленів, розчищений шлях і лише де-не-де старі дуби із голим сухим гіллям.

— Капрал врятував мене від неприємної ситуації, яка сталася під час гри в покер.

Очі Олавей округлюються, в неї навіть ледь з рук не випадає фляга. Незграбно Татіра все ж не випускає пляшки з рук, але вся набрана вода успішно виливається раніше, ніж заговорила Сільсія.

— Невже тебе це так збентежило?! — Аберхат ледь стримує сміх, дивлячись на реакцію подруги. — Потім цей щасливий білет. Хоча щасливим його не назвеш. Зустріч була сповнена незрозумілою отрутою, пихатості й зарозумілості.

— Навіть так?! — пильно поглянув на подругу, Татіра взялася за іншу флягу, щоб наповнити її водою. — Мені здалося, що ти прийшла до кімнати з червоними щоками і в задишці зачиняла двері в кімнату, ніби за тобою хтось гнався.

— За мною таки гналися.

— Що?

Фляга таки випала з рук Татіри, але вона навіть не звернула на це уваги, очікуючи слів подруги.

***

Покинути кімнату капрала Роувена Уайта було не складно, особливо коли той так ганебно її принизив, зачепив жіночу гідність не на жарт. Це відбувалося вперше з Сільсією, вона знала чудово, що має досить приємну зовнішність, і ніколи не була обділена увагою чоловіків. Та Аберхат вперше зіткнулася з тим, що інший чоловік так відкрито нехтував банальною ввічливістю бувши впевненим в тому, що всі жінки від нього шаленіють. Ба більше, капрал навмисне познущався з неї, демонструючи свою перевагу, й закріплюючи за собою право  пихатого красунчика.

— Обгортка красива, ніде правди діти, але начинка препаскудна!

Сільсії не вистачало слів, щоб висловити своє обурення, яке викликав Роувен. І можливо вона б думала про нього всю свою безсонну ніч, якби на східцях вона не зустріла того самого чоловіка з дорогоцінним кольє на шиї, що скоріше нагадував надійний нашийник собаки.

— Яка зустріч!

Чоловік їдко всміхнувся, демонструючи свої зуби. Цього разу Аберхат вдається розглянути золоті вставки передніх зубів, глибокі зморшки біля очей та залисини на скронях й так світлого надто коротко поголеного волосся.

— Дівчисько, ти хоча б знаєш, хто я такий?

— А хто ви такий, що я мушу вас знати? На короля ви не схожі.

«І чому мене сьогодні всі про це запитують?!»

Сільсія не любила вискочок, а ще зверхніх людей, які завжди були впевнені в тому, що інші їм щось винні. Вона завжди спостерігала в дитинстві, як батько захищав слабких та немічних, караючи пихатих та заможних неотесаних невігласів які вважали себе кращими за інших. Відчуття справедливості Сільсія успадкувала саме від батька, надихаючись його авторитетом та діями.

— Ах ти брудне щуреня! — обличчя чоловіка розчервонілося від гніву, він змахнув рукою в бік Сільсії. — Я навчу тебе манера…

Чоловік не зміг продовжити, Аберхат з розвороту різко замахнулася ногою, й зупинила її лише в кількох міліметрах від обличчя, так і не завдав удару. Її кінцівка повністю була вкрита чорною димкою, яка огортала чобіт, мов справжнісінька змія. Тінь звивалася, захищаючи власницю й готова в будь-яку секунду завдати удару. Кінчики чорного волосся Сільсії починали забарвлюватися в срібло.

Обличчя чоловіка сполотніло, ставши настільки блідим, що навіть стіна виглядала не такою вже й білою. Надто швидко позадкував, він заплутався у власних кінцівках й втратив рівновагу. Чоловік приземлився на сідниці й майже відразу почав кривити обличчя  від болісних пошкоджень.

— Спочатку вивчіть їх самі, — Сіьсія виструнчилась, уважно дивлячись на чоловіка в дорогоцінному нашийник, — щоб комусь на щось нарікати!

Сільсія не стала затримуватися, вона швидко попрямувала геть від надокучливого незнайомця. Вона не подала вигляду, але всередині неї вибухнув справжнісінький вулкан трепету та зайвих емоцій. На її превелике щастя бійки не відбулося, а чоловік не надто був розбірливим, щоб помітити настільки здібна Аберхат.

Її руки тремтіли, минув східці, вона відразу направилася до кімнати, щоб уникнути будь-яких зустрічей як з капралом, так із чоловіком, в якого виграла золоті монети під час гри.

«Він точно впливова людина і краще мені з ним більше ніколи в житті не перетинатися!»

Аберхат не підозрювала, що за ситуацією яка сталася, пильно спостерігав капрал, який власне збирався повернутися до кімнати. Роувен не зміг зрушити з місця, коли побачив магію таємничої нової знайомої, яка вважалася втраченою разом зі смертю королеви Арміс, яка була останньою володаркою тіней.

— Сільсія Аберхат, ти справді вмієш дивувати. Ні, не так, чіпляти. Наші шляхи обов’язково ще перетнуться. Обіцяю!

***

— Я дещо втнула, і якби мене розсекретили, то були б непереливки.