- 7 -

— Їхати повозкою все ж комфортніше, — Татіра гучно зітхнула, витираючи спітніле чоло.

Сонце було в зеніті, сухе повітря дряпало шкіру, літо було в самому розпалі. Олавей ненавиділа жару, навіть взимку вона обходила стороною розпалені каміни.

— Нічого не поробиш, це найкоротший шлях додому.

Попереду виднілися безкрайні всіяні пшеницею поля, і це не могло приводити в розпач Татіру, яка буквально плавилася під сонячним промінням. Хоча було зовсім не дивним, що чаклунка яка володіла магією льоду, ненавиділа спеку.

— Нагадай, чому ми придбали коней, а не їдемо в зручній повозці?

— Напевне через те, що до столиці ми вирушили саме за кіньми. Чи ти хочеш пояснювати моїй матінці, чому ми провели ніч в борделі?

— Чорний діамант це елітний заклад!  — заперечила Олавей, знову витираючи хустиною чоло.

— Спробуй це пояснити моїй матінці. Її чоло відразу покриється сивиною, — Сільсія скільки себе пам’ятала, скільки матінка говорила про те, настільки столиця є небезпечною і переповнена заздрісними й підлими людьми. — Гаразд, зробімо перерву й заїдемо он до того лісу, — Аберхат смикнула повіддя, щоб зупинити коня, й тицьнула пальцем на ліс. Роздоріжжя на якому вони стали, не мало жодного вказівного знаку стосовно лісу, а це означало, що ліс не був під юрисдикцією якогось міста. —  Перепочинемо. Можливо температура спаде й далі дорога не буде такою тяжкою.

Тітіра повернула голову праворуч, дивлячись на ліс, який вабив своєю прохолодою, але водночас її переповнювали сумніви щодо безпеки. Олавей мала жагу до пригод, та в ній дивним чином поєднувався ще й здоровий глузд, який не дозволяв перетинати меж, які могли б завдати шкоди чи неприємності.

— Немає жодного знаку про цей ліс, — недовірливо Татіра обійшла на коні дерев’яну табличку на якій вказувався маршрут попереду, якого вони притримувалися; дорога праворуч, яка вела до селища; запис про шлях ліворуч був повністю відсутній. — Тут мав бути запис про назву цього лісу, і до якого краю він належить.

— Може зітерся. Табличка стара.

Сільсія ніколи так глибоко не зациклювалася на речах, і це відношення до речей і життя в цілому, з’явилося в ній завдяки роботі в крамниці чар-зіль. Справа із компонентами чи небезпечними зіллями вимагали чіткості, точності, уважності,  але не вимагали прискіпливості коли справа доходила до продажу клієнтам. Аберхат боролася зі своїм нав’язливим почуттям цікавості та зайвої справедливості, під якою маскувалося бажання нікому не нашкодити.

«Ми маємо ліцензію. Ці зілля не входять до переліку заборонених, а отже ми можемо їх продавати. І тебе не повинно цікавити, як саме ці зілля будуть застосовуватися!» — слова матінки, які Сільсія кожного разу пригадувала, продаючи любовне зілля.

— Гаразд, поїхали. В нас все одно запаси води мізерні. Наберемо в джерелі.

Татіра не стала на своєму стояти, піддавшись словам подруги. Обоє дівчат не кваплячись, направили своїх коней на шлях ліворуч, й відправилися до лісу.

***

— В мене мало часу, — холодно вимовив Адріан, відразу, щойно переступив поріг сімейного маєтку. — Що ти хотів?

Адріан був майже копією свого батька, хіба що той був значно старший віком. В свої шістдесят три роки Морвес не втратив блиску блакитних очей, а його густе темно-пшеничне волосся, все ще розкішно діставало пліч без жодної сивої волосинки. Широкі плечі, підтягнута статура, густа підстрижена борода, робила чоловіка гідним своєї посади, яку він займав. Впливовий та все ще вродливий Морвес справляв враження як на жіночу частину так і на чоловічу, яка його поважала за його здобутки перед короною.

Морвес займав місце радника короля останні тридцять років, і хоча коли він лише отримав призначення, поширювалися чутки, що посада дісталась  йому через родинні зв’язки, вони швидко були спростованими.

Едейн Астріт не міг скасовувати указ, який підписав його батько бувши ще офіційним королем, коли брав Морвеса на посаду радника. Звільнити чи замінити Морвеса, Едейн не зміг, навіть коли офіційно зайняв трон.

— Ми ж не чужі люди, і не в твоїй гільдії. Присядь, випий чаю з батьком, — Даерон махнув рукою й прислужниці відразу заметушилися. 

— Це зайве, і ти це знаєш.

Адріан не мав теплих стосунків з батьком, раніше лише матір їх примирювала і була тою, заради кого вони поступалися. Після смерті матері, Адріан відмовився поступатися і йти на повідку, щоб пом’якшити наслідки батька, якому не вдавалося  влаштувати черговий каверзний підступ для короля.

Ворожнеча Морвеса проти Едейна не була секретом в їхній сім’ї, та це аж ніяк не стосувалося Адріана який присягнув на вірність короні. Батько звинувачував саме короля Астріда в смерті королеви Арміс, і не міг йому пробачити того, що той не вберіг своєї дружини, й дозволив їй померти в страшних муках. Все загострилося, коли Едейн продовжив своє життя після смерті королеви, мов нічого й  не трапилося, і саме це, віддалило Адріана від Морвеса. Батько був надто зациклений на смерті законної правительки королівства.  

— Ми навіть не можемо випити чаю?

— В мене немає бажання пити чай з лицеміром.

Морвес стоїть на місці, мов вкопаний, навіть не моргає, і лише через кілька хвилин мовчанки його відпускає. Плечі розслаблюються і він видихає гаряче повітря так, мов це був його заспокійливий ритуал.