Глава 17. Легенда про Меч Кальрадіі

Глава 17. Легенда про Меч Кальрадії

У давні часи, коли Кальрадія ще не була роздроблена на королівства, а була єдиним могутнім царством, земля ця простягалася від холодних гір на півночі до родючих рівнин на півдні. Це був період, коли торгівля цвіла, як весняні поля, а армії стояли на варті кордонів, не дозволяючи жодному ворогу ступити на священну землю. Кальрадія не знала внутрішніх чвар; вона була об’єднана під рукою одного короля, чия влада трималася не лише на мечах і щитах, але й на символі, що уособлював єдність — Мечі Кальрадії.

Все почалося з Артаніса, сина простого коваля з долини Талисії. Народжений у скромній хатині біля річки, де ковалі били молотами по наковальні, Артаніс виріс сильним і мудрим. У юності він працював у майстернях, вчитися ремеслу, але мріяв про більше. Тоді Кальрадія була розділена на чотири регіони, кожен з яких керувався місцевими лордами: Талисія з її родючими землями та хліборобами, Вагрім з горами, багатими на руду та ковальні, Кронсенвіль з мережею річок і озер, де процвітала торгівля, та Ефірія з її високими скелями та швидкими вершниками. Ці регіони часто воювали між собою за ресурси — за зерно, залізо, воду чи пасовища. Хаос панував, і народ страждав від постійних набігів та податків.

Але Артаніс змінив усе. У віці двадцяти років, під час великої ярмарки в Кронсенвілі, він зібрав майстрів з усіх чотирьох регіонів. Вони викували меч, що став легендою: лезо з найчистішої сталі Вагріму, рукоять з дерева Талисії, інкрустована камінням з річок Кронсенвілю та оздоблена гравюрами вітрів Ефірії. Цей меч не був простою зброєю — він символізував союз. Артаніс підняв його над головою і проголосив: “Цей меч — серце Кальрадії. Хто тримає його, той об’єднає нас усіх.” Його харизма, військовий талант і дипломатія зробили диво. Він одружився з дочками впливових лордів, уклав договори і повів армію, що складалася з воїнів з усіх регіонів. За кілька років Артаніс підкорив бунтівних лордів, придушив повстання і став першим королем єдиної Кальрадії.

Під його правлінням королівство розквітло. Талисія постачала хліб для всіх, годуючи армію та народ. Вагрім кував зброю та інструменти, роблячи Кальрадію непереможною. Кронсенвіль розвивав торгівлю, будуючи мости та канали, що з’єднували регіони. Ефірія забезпечувала розвідку та швидкі рейди, її вершники були очима короля на кордонах. Артаніс правив справедливо: він запровадив єдиний закон, зменшив податки для бідних і будував фортеці, що захищали від зовнішніх загарбників. Меч Кальрадії завжди був при ньому — не як інструмент смерті, а як нагадування про єдність. Легенди кажуть, що він ніколи не ламався в битвах, бо був викуваний з серцем кожного регіону.

Але процвітання приваблює ворогів, як мед — мух. З південних степів прийшов узурпатор, відомий як Тіньовий Лорд — хитрий полководець на ім’я Воргар, що зібрав армію найманців, вигнанців і племен з пустель. Воргар заздрив багатству Кальрадії і мріяв про її землі. Він почав війну підступно: спершу надсилав шпигунів, що сіяли розбрат серед лордів, поширюючи чутки про зраду. Потім нападав на каравани, палячи села на кордонах. Артаніс, досвідчений воїн, зібрав сили і повів контрнаступ.

Велика Війна Тіней, як її назвали хроніки, тривала чотири роки. Вона почалася в полях Талисії, де кавалерія Воргара топтала врожаї, а лучники Артаніса відповідали градом стріл. Король бився пліч-о-пліч з солдатами, його меч блищав у сонці, надихаючи воїнів. У битві при Ріці Кронсенвілю Артаніс розбив флот найманців, використавши дамби, щоб затопити ворожі кораблі. У горах Вагріму він заманив ворога в пастки, де обвали скель нищили цілі загони. Але Воргар був підлим: він отруював колодязі, підкуповував зрадників і палив запаси їжі, намагаючись зламати дух Кальрадії голодом.

Кульмінація настала в Ефірії, на вершині Скельної Фортеці. Там Артаніс зіткнувся з Воргаром у вирішальній битві. Два воєначальники билися на мечах, оточені своїми арміями. Артаніс поранив ворога смертельно, але Воргар, в агонії, вдарив короля отруєним кинджалом. Артаніс упав, тримаючи свій меч, і помер на полі бою. Без лідера єдність розпалася.

Лорди регіонів, які раніше були союзниками, почали сперечатися за владу. Талисія вимагала більше землі, Вагрім — руди, Кронсенвіль — торгівлі, Ефірія — незалежності. Королівство розділилося на чотири окремі держави, кожна з яких обрала свого правителя. Війни між ними стали хронічними, а пам’ять про єдність — лише оповідями біля вогнища.

Але легенда не закінчилася. Королева Елара, дружина Артаніса, родом з Ефірії, була розумною і відданою жінкою. Вона була свідком останньої битви і чула останні слова чоловіка: “Заховай меч, аби він не дістався зрадникам. Нехай знайде гідного, хто об’єднає нас знову.” Елара, скорботна, але рішуча, взяла меч і розділила карту його схованки на чотири частини. Кожна частина була пергаментом з деталями — координатами, орієнтирами та підказками, — але тільки разом вони вели до таємного місця в серці Кальрадії.

Вона довірила ці документи чотирьом вірним радникам, по одному з кожного регіону, і наказала сховати їх надійно. У Талисії — в стародавньому гаю, де дерева ховають таємниці під корінням, охороняємі стражниками друїдів-традиціоналістів. У Вагрімі — в глибоких шахтах кузні, де вогонь і пастки стережуть від грабіжників. У Кронсенвілі — в затопленій бібліотеці на дні озера, доступній тільки досвідченим нирцям. А в Ефірії — в святилищі на вершині скелі, куди ведуть небезпечні стежки, патрульовані вершниками.

Перед смертю Елара залишила застереження, записане в хроніках: “Коли королівства стікатимуть кров’ю від війн, а тіні минулого повернуться, з’явиться той, хто збере чотири частини. Він знайде Меч Кальрадії, об’єднає землі і сяде на Трон Єдності. Але пам’ятайте: меч — символ, і тільки той, хто має чисте серце та сильну волю, зможе ним володіти. Інші впадуть, як Артаніс.”

Минули століття. Легенда про Меч Кальрадії стала байкою для селян і мрією для авантюристів. Королівства продовжували воювати, забувши про спільне минуле. Але останнім часом чутки оживають: шепоти про шукачів, що полюють за стародавніми мапами, про лордів, які платять золотом за підказки. І серед усього цього — двоє братів, Еміль і Герман, Народжені з Вогню, чия доля, здається, переплітається з цією легендою. Чи стануть вони об’єднувачами, чи новими тиранами в пошуках влади? Тільки час і меч покажуть.