Розділ 4

Варвара

Хлопці виявилися... нормальні. Обоє симпатичні, з хорошим почуттям гумору. Спочатку я більше мовчала, але Сергій, той, кого привели саме для мене, не полишав спроб мене розговорити й розвеселити. І врешті в нього вийшло.

Чи забула я про Славу? Ні. Не забула. Та й не змогла б... Але трохи відволіклася. І тепер уся ця ситуація вже не здавалася настільки катастрофічною, як ще кілька годин тому.

Нам просто потрібно поговорити. Тільки й усього...

Він же все ще мій друг.

Принаймні я дуже на це сподівалася...

— То що, дівчата, вам все подобається? — запитав Тарас, беручи за руку Марту. Та аж зашарілася. Сподобався він їй. Дуже сподобався.

— Все чудово, — відповіла вона.

— Так. Гарний вечір, — підтакнула я.

Ми вже погуляли в парку і посиділи в кафе, в принципі, програму-мінімум виконали. Можна й додому.

— То, може, хочете сходити з нами на концерт?

— На концерт? — Марта виглядала зацікавленою.

— Який концерт? — спокійно запитала я. Вже була сьома година. Початок червня, тож на вулиці видно, але мені не хотілося надто пізно повертатися додому.

А раптом він мене чекає...

Я труснула головою, відкидаючи непрохані думки.

— В клубі «Пульс», сьогодні виступатимуть місцеві гурти.

— Місцеві? — скептично запитала я. Я пробувала кілька разів слухати музику малопопулярних гуртів і виконавців, але чомусь вона мені не заходила... тож я кинула цю ідею і тепер дещо упереджено ставилася до подібного.

— О-о-о... Варваро, не варто так ставитися. Вони лише починають, але серед них є дуже непогані гурти.

— Так, — підтримав Тараса Сергій. — Ходімо, вам сподобається.

— Ну не знаю... — протягнула я, але наткнулася на благаючий погляд Марти.

В принципі, клуб був відомий. Ще й недалеко від гуртожитку. Ми бували там кілька разів... тож...

— Ну гаразд, — врешті погодилася я, а Марта аж підскочила і міцно мене обійняла.

— Ти найкраща.

— Я знаю.

Ми всі засміялися й вирушили до клубу. Погода була гарна, а часу вдосталь, тож пішли пішки. Марта з Тарасом трохи відстали й тепер ішли позаду, про щось мило воркуючи, а мені довелося теревенити із Сергієм. Власне, про доволі банальні речі: сім'ю, університет, друзів. Але з ним виявилося напрочуд комфортно...

Хлопці, як істинні джентльмени, заплатили за наш вхід, а оскільки прийшли ми доволі рано, то навіть змогли зайняти непоганий столик.

Сьогодні від алкоголю ми відмовилися. Та він нам і не був потрібен. Ми й без того гарно проводили час.

А потім почався концерт.

Що ж... хтось був непоганий, хтось навіть класний... а хтось — відверто жахливий.

— О! Це мій улюблений місцевий гурт, — сказав Сергій. — Підійдемо ближче?

Я перевела погляд на Марту, і вона показала мені, аби я йшла.

Інтриганка.

— Добре...

Ми почали пробиратися крізь натовп. Звісно, до першої лінії нас не пустили, але звідси принаймні було трохи краще видно.

Хоча на що там дивитися? Все доволі стандартно, як для рок-гурту: група молодих хлопців в обтислих футболках і з розмальованими обличчями.

— А як вони називаються? — прокричала я.

— Second Skin.

Друга шкіра? Чого тільки не придумають.

Я дивилася на гурт, на людей, що стрибали й підспівували, і поступово сама прониклася цією атмосферою. А третя пісня у їхньому виконанні мені навіть дуже сподобалася. Проникливий текст і музика, що чіпляла за живе... Я й сама здивувалася, наскільки вона мене зачепила.

А коли ми повернулися до столика, застали Марту і Тараса, які пристрасно цілувалися.

— Воу... — вигукнула я від несподіванки і застигла на місці.

Звісно, вони одразу відліпилися один від одного.

— Пробачте..., — пробурмотіла Марта мило червоніючи, а от Тарас навпаки виглядав задоволено.

— Та нічого... — пробурмотіла я. — Бачу, ви знайшли один одного.

— Так. Тепер ми пара, — усміхнувся Тарас і притягнув Марту до себе.

— Швидко вони, — весело сказав Сергій, займаючи своє місце. А потім повернувся до мене і з усмішкою запитав: — А ти не хочеш почати зустрічатися зі мною?

Мирослав

— Стоп... це що, Варя?

— Де? Кого ти там побачив?

Я показав другові на дівчину в джинсах і білій кофтині, яка йшла тротуаром і заливисто сміялася.

Він пильно поглянув у вікно, але ми вже від'їхали доволі далеко.