Розділ 3

Варвара

Я все плакала і плакала. Слава пішов... але так і не повернувся, хоч пройшло вже значано більше години. Я б збрехала, якби сказала, що не чекала.

Чекала... дуже чекала...

Та сльози теж колись висихають. Отак і мої висохли залишивши по собі тихий біль і смуток. І тепер я просто лежала, скрутившись бубликом, міцно обіймаючи мого плюшевого гуся Данила. Саме Мирослав подарував його мені, ще коли ми вчилися в школі. З тих пір це мій вірний соратник, куди б я не подалася, навіть зараз, у мої дев'ятнадцять.

Ми зі Славою в дитинстві були такі близькі... Та тепер я не впізнавала його. Зовсім.

Мені завжди здавалося, що ми будемо нерозлучні, але після вступу в універ він почав віддалятися від мене. Хоча ні... це почалося навіть раніше.

Я добре пам'ятала, як у школі в мене з'явився перший хлопець. Тоді ми зі Славою на деякий час майже перестали спілкуватися. Та потім усе повернулося на свої місця. А коли ми з тим хлопцем розійшлися, ми зі Славою стали навіть ближчими, ніж раніше. Він так мене тоді підтримав...

Але після вступу все знову почало поступово змінюватися. Цього разу — без жодних видимих причин. Все частіше я чула, що він зайнятий, що в нього немає часу... і жодних пояснень.

А потім я побачила його з тією... Аріаною.

І все стало зрозуміло.

— А-а-а... — простогнала я в подушку.

І навіщо я йому це запропонувала?!

Хіба таке може допомогти втримати хлопця?

Але якби не запропонувала... він би пішов до неї.

Про що це я... все одно ж пішов.

Дідько!

Слава уже давно почав мені подобатися... Ні, ми дуже довго були друзями, але десь рік тому я випадково зайшла до нього в кімнату в гуртожитку, а він якраз щойно вийшов із душу й переодягався. Я ще ніколи не бачила його таким. Мокре волосся, зачесане назад, з якого все ще скрапували дрібні краплинки води... Розстібнута сорочка, під якою виднівся міцний прес. Я тоді була в шоці... Уявити не могла, що в мого друга таке гарне тіло. Він завжди ходив у безформних футболках і здавався просто худим, навіть сухорлявим хлопцем, а тут таке...

Та найбільше мою увагу привернуло інше... Він був без окулярів, і чомусь отак дивитися йому в очі виявилося дуже і дуже... і навіть ДУЖЕ захопливо.

Я тоді віджартувалася і, здається, ляпнула щось на кшталт: «Швидше одягни окуляри, а то твої очі без них якісь як дві маленькі горошинки». Та насправді... саме тоді я вперше злякалася. Щиро злякалася, що хтось побачить його таким. Побачить те, що щойно побачила я.

І забере його в мене.

Власне, так і сталося.

— Хей, ну що, ти готова?! — з цими словами в кімнату залетіла Марта, моя одногрупниця і за сумісництвом сусідка по кімнаті.

— Ти про що? — я повернулася до неї, і вона одразу застигла.

— Стоп. Ти що, плакала?

— Ну...

— Не відпирайся.

— Плакала, — понуро відповіла я, і на очі знову почали набігати сльози.

— Хей! Хей! Що сталося?..

— Нічого...

— Стривай, тільки не кажи, що через Славу?

Я заплакала ще сильніше. Що тут пояснювати — і без слів все було зрозуміло.

— Ну... ну... що вже сталося? — вона присіла біля мене на ліжку і погладила по спині.

— Він пішов до іншої, — відповіла я, шморгаючи носом.

— До тої... як там її... Аріани?

— Ага, — і моя подруга знову отримала хвилю ридань.

Я не стрималася і розповіла їй майже усе, що сьогодні сталося.

— Ти здуріла, — підсумувала вона.

— Не кажи так, — шмигнула я носом.

— Кажу як є. Як можна так кидатися в обійми хлопця? Де твоя самоповага?

— Але це ж Слава, він хороший.

— Він ніякий. Звичайний.

— Неправда! — запротестувала я. Марта просто не знала, ніхто не знав наскільки він немовірний, розумний, смішний... і гарний.

— Все, досить! Вставай! — і потягнула мене за руку.

Їй з легкістю вдалося мене підняти.

І звідки в неї стільки сили?

— Що? Куди?

— До ванни. Вмийся і будемо збиратися.

— Я нікуди не піду. А раптом Слава повернеться.

— Ооо... скільки можна? — Подруга закотила очі, а тоді грізно поглянула на мене. — Підеш, бо ти мені обіцяла.

Обіцяла...

Я зовсім забула, що десь тиждень томі і справді пообіцяла сходити з Мартою на подвійне побачення, просто за компанію. Звісно, я не хотіла, але переживала за подругу тому погодилася.

Але зараз зовсім не була налаштована на зустрічі з незнайомими мені хлопцями, які, напевно, ще чогось і чекають від тебе.