Розділ 2

Варвара

Слава притиснув мене до стіни, затиснувши мої руки над головою, а його губи творили небачене: вони зминали мої, поглинаючи, а його язик шалено переплітався з моїм. Це було гаряче, це було пристрасно, це було божевільно. Якоїсь миті він підхопив мене на руки. Я інстинктивно обвила його ногами. Щось тверде вперлося мені між ноги... і це точно був не ремінь.

Він мене хоче?

Він мене хоче...

Ця думка ошелешила...

Болісне нагадування, що справа зовсім не в мені. Та я не зупинилася. Сама ж це запропонувала. Сама погодилася на таку домовленість. І навіть якщо для мене це мало стати першим разом — відступати я не збиралася.

Хай так. Хай без почуттів. Хай для нього це просто бажання.

Я міцніше притиснулася до нього й відкинула голову, дозволяючи його поцілункам опускатися нижче. Якщо вже бути з кимось уперше, то я хотіла, щоб це був він.

Та все припинилося так само швидко, як і почалося.

Один телефонний дзвінок — і Слава зупинився.

Ми все ще стояли в обіймах один одного і важко дихали, а телефон все продовжував дзвонити.

Поцілуй мене... поцілуй знову...

Та пройшла секунда... дві... і він просто відсторонився. Поставив мене на ноги, відійшов на кілька кроків і відвернувся, жодного разу навіть не поглянувши на мене.

Я не розуміла, що сталося. Стояла, дивилася на нього... чекала, чекала з надією, що він повернеться в мої обійми.

Не повернувся.

І все через неї...

— Привіт, Аріано.

Серце пропустило удар.

— Ні... так... хм... — він поглянув на мене, щось обдумуючи, а тоді сказав: — Я зараз буду.

А тепер воно впало вниз і розлетілося на мільйони маленьких шматочків.

Я опустила голову, з-під лоба поглядаючи на нього. Він зробив крок до мене, але зупинився.

— Варя, мені треба піти... ненадовго.

— Угу, — тільки і змогла кивнути я, опустивши голову ще нижче. — А як же наша домовленість? — пошепки запитала я.

— Що? — не почув він.

— Нічого. Йди.

— Пробач. Я обіцяв. Я повернуся пізніше і ми поговоримо.

— Угу.

— Пробач.

Він вийшов за двері, а я тихо розридалася. Сльози річкою лилися з моїх очей.

Навіть так... навіть коли я запропонувала йому своє тіло, він все одно не залишився...

Мирослав

Я зачинив за собою двері й кілька секунд просто стояв, дивлячись перед собою.

Що я, в біса, щойно зробив?

Вибачитися?

Ні, так буде ще гірше.

До дідька, розберуся з Аріаною і одразу до Варі.

Відштовхнувся від стіни і пішов геть.

І трошки візуалізації. Знайомтеся. Це Варя, вона ж Варвара: