Глава 29

Три тижні потому.

-А може ми не підемо на знайомство з твоєю Марією Іванівною?  Вона лякає мене. - жалісливо так запитав Ренат.

- Можемо і не піти, можемо і про народження наших дітей їй теж нічого не говорити, а коли вона приїде в гості, скажемо, що то чужі діточки у нас в пісочниці бавляться.

- А у нас будуть діти? - завмер на хвильку, потім витріщившись на мене запитав.

- Будуть. - лаконічно відповіла я.

- Добре. Збирайся. Поїхали. - квапливо забігав він кухнею, де я ще намагалася випити чашку чаю.

- М-да? Чого це ти так радикально змінив думку? - відверто стібалася я.

- Діти самі по собі не робляться, над цим працювати треба. А ми втрачаємо час. -  прорік він з вкрай серйозною фізіономією, що я захлинулася чаєм і зайшлася диким кашлем.

- Я в шоці. - відкашлявшись, бо якраз турботливо по спині стукав Ренат. - Я думала, ти зі мною виключно через мою прекрасну душу, а тебе просто на розмноження тягне.

- З тобою мене тягне до всього.  І просто поспати, поїсти разом, їхати разом, мовчати, цілуватися, милуватися, кохатися. Не знаю до чого навіть більше. - промуркотів він, а я щось зрозуміла, що от якщо прямо зараз не вийдемо, то запізнимося.

- Ну, поїхали.

Ренат сів за кермо, трохи правда пальцями по керму постукував, та виглядав спокійним.

- Це всього лише вечеря. - повернулася до нього. - Все нормально.

- Я знаю. -  кивнув він.

- І я тебе люблю.

- Я теж тебе люблю. - з щасливою посмішкою глянув на мене.

- От і зосередься на цьому, і не катуй уяву усіма жахами. - посміхнулася до нього.

- Там будуть твої родичі, а я їм не сильно подобаюсь. - тяжко зітхнув він.

- «Багато людей схильні перебільшувати ставлення до себе інших – чомусь їм, здається, що вони у кожного викликають складну гаму симпатій і антипатій». - і поміть це слова Фіцджеральда. Просто розслабся. Ну, що може піти не так?  - розвела я руками.

- Ти ж не шкодуєш, що ми одружилися? - на всяк випадок уточнив він.

- Я ні про що не шкодую. - відчеканила я кожне слово. - Я рада, що я твоя дружина. Я тебе люблю. І навіть, коли всі мої родичі будуть проти тебе, то, певно, нам буде потрібно трохи більше часу, на те, щоб їм сподобатися. Попри мерзенний характер деяких індивідів в моїй сім’ї, у цілому вони усі хороші люди і навіть розумно мислячі. Прояви терпіння і зрештою, як говорить мудрість Піднебесної « Якщо дуже довго сидіти на березі, то рано чи пізно повз тебе пропливе труп твого ворога».

- Це ти про що зараз натякаєш? - спохмурнів він. Що так до кінця життя може з твоїми родичами нічого не вийти?

- І де ти таке почув? - задумалася я над сказаним. - До дії я до речі теж не закликаю. - швиденько додала,  а то мало ще чого собі понапридумує…

- Я так і подумав. Щось якось швидко ми приїхали. - повернувся він до мене з нещасною фізіономією.

- Ти для мене найкращий в світі, і вже якусь купку моїх родичів ти переживеш. І як тільки повернемося з чудової вечері відразу займемося покращенням демографічного стану країни. І мені хочеться і сина, і доньку, і можна ще повторити. Тому, розслабся і подумай про море, на яке мені дуже хочеться.

- О, - ожив він, - і коли ти зможеш вирватися?

- А я от подумала і вирішила, що от коли чоловік скаже, тоді й поїду.

- З наступного вівторка? - вирішив кинути він виклик. - На два тижні? - навіть прижмурив око.

- Добре, коханий.

- Серйозно? Отак кинеш мого батька, компанію Макса і самого Макса?

- Угу. Вони дорослі хлопчики думаю розберуться, а в мене ще он навіть медово місяця не було.

- І чому я відчуваю, що зараз буде якась глобальна капость?

- Бо ти параноїк. - з посмішкою на губах я його поцілувала.  - Ближче за тебе в моєму житті нікого немає. І я ніколи не проміняю хатину, де сміються, на палац де, сумують. До того ж ніколи, нічого в нашому житті не буде ідеального, навіть більше не все буде легко і просто, але ми все подолаємо.