Глава 28

Наступні три тижні випали з життя, ураганом налетіли справи на роботі, закрутили в круговерть сімейні прикрощі, спорт довелося урізати до відвідин спортзалу один раз на тиждень, бо ані я ані Ренат на більше не мали сил, відвідини до психолога двічі перенесли, а потім вирішили зробити паузу, та все одно під кінець тижня були вижаті, як помідори на томатний сік. Закралася думка, трохи натягнути віжки і стишити цей галоп життя. Максима виписала, та зламана нога і ребра привели його якраз до життя в домі Михайла Миколайовича. Після аварії настрій в Максима був, як в істерички, підривало його з ходу і за будь-чого, то він впадав в глибоку меланхолію, то волав, то мовчав. Михайло Миколайович підозрюю, аби не прибити милого синочка нас до себе тягав на вечерю, як подушку безпеки.  О, ці вечері випивали кров ліпше всякого упиря. Я згодна була, що Максим переживав не найкращі часи, що він упав в біду, як курка в борщ, що його накривало, як перед виборами депутатів обіцянками, та він біснував і своїми корчами доводив всіх до стану худоби, коли як по Дарвіну хотілося аби вижив сильніший. По ходу п’єси вияснилося, що Макс просрав кілька договорів, і квартал закрили зі збитками і без нових замовлень. Та то була тільки вершина айсберга, коли за вечерею Михайло Миколайович протягну мені звіти. Я вивчала їх і ніяк не могла збагнути, коли все стало так погано. Ну, так останнім часом наші стосунки були трохи напружені, і я не лізла в його справи, але там зараз була просто повна рабуха.

  І Михайло Миколайович від душі змусив усіх працювати над порятунком того, що головодятел на керував. І всі були втомлені уже всіма. У моїй голові он взагалі грала наполеглива мелодія, що настрій під нуль, здраствуй шатун. Ренат був втомлений, і коли він геть забувшись, положив руку мені на шию, а я до нього потягнулася Макс зірвався. Огидна сцена з биттям посуду висмоктала всі сили, а наші з Ренатом відноси спливли на поверхню, як Ноїв ковчег. Для Макса це стало останньою крапкою, він замкнувся в собі і поринув в безвиглядну депресію, у цю пору я бездушно звільняла людей з його компанії і оптимізовувала штат, а Михайло Миколайович шукав нових замовників.

  Я ніколи не бачила зі сторони Михайло Миколайовича особливої батьківської любові, та тепер я знала точно, він любить своїх дітей, навіть більше, аніж я могла собі то уявити. Чи то я раніше була сліпа, чи просто подорослішала, чи чекала, що вона буде такою, як її запам’ятала з дитинства, навіть не знаю. Він і зараз не говорив своїм синам, що їх любить, але ту турботу, піклування, зацікавлене і уважне ставлення до них, здатність розуміти і прощати, не можливо було не помітити. Він щиро бажав їм щастя,  готовий був стати за них горою і  намагався підтримати синів, так як він умів.  І я бачила, як йому було боляче від поведінки своїх дітей.  Ренат тримався з ним на відстані, виставленої руки, власне і вперше  з Ренатом, ми посварилися через це. Ухекана, як по забігу в пустелі Гобі, я сиділа в машині з відчуттям мумії, яку несподівано воскресили, а Ренат розпікав мене за недбале ставлення до самої себе, з першої частини я в принципі була згодна, бо роботи було багато, а спинитися вчасно я не могла, а другої частини він перейшов на свого батька він пихтів і обурювався, що тому всього мало і на все начхати і що людським життям він грає, як собака м’ячиком і підвів він свої докори фразою, що старий кінь борозни не псує. Щось мене зачепило в цій фразі, бо відповіла, що і глибоко не оре. Видихнула, поцікавилася, а чи думав Ренат, як його батькові може бути? Чи ставив він себе на його місце, от прямо зараз, коли у нього є двоє синів і щастям навіть не пахне, бо один викреслює його з свого життя і кидається на барикади, а інший в цілому саме зараз відмовляється жити, бо Макс вже котрий день лежав і витріщався в стелю, освоюючи нові глибини пригніченості. Чи хотів би його батько такого? Чи міг би він уявити, що саме так може все скінчитися? Бо, певно, немає для батьків нічого гіршого, як дивитися на те, як загинається його дитина. Судити легко, а от самому щось зробити, то вже складніше. Сказати, що  Михайло Миколайович поганий батько можна, але  і ти колись станеш батьком, то чи хотів би такого для себе?

У той день Ренат зі мною так і не заговорив, і коли я вже думала, що він навіть спати зі мною не ляже, він прийшов, коли я вже засинала, тихесенько ліг поряд, покрутився, позітхав і зрештою обійняв мене шумно видихнувши, повернулася, обійняла його у відповідь, відчула, як розслабилися його м’язи, прошепотіла, що я його люблю, щось трохи нервово притис до себе, перепитав, чи не покину його, буркнула, що на це у мене не має сил, відчула, як знову завмер під руками, відповіла, що якщо він такий нервовий, то може на мені одружитися. Сказав, що хоче, відповіла, що й біс з тобою, тільки дай поспати. Отак, здається, я встигла зробити пропозицію. На другий ранок мене зустріла головна біль від заспаної шиї, сніданок в ліжко, і Ренат з чорними кругами під дико сяючими очима. Контраст лякав. Кружку кави випила, навіть не помітивши, спинилася тільки, коли почала жувати каву. Поки жувала каву голові полегшало і нагадалася вчорашня розмова. Забрала кружку у Рената запила те, що не вдалося прожувати. Думки скакали, як блохи по шкурі бродячого пса і схоже IQ стрімко падав донизу, зате нічим не скаламучене відчуття щастя заповнювало вщент. Зрештою мені набридли внутрішні метання, і я просто потяглася до Рената і поцілувала його. Цього виявилося достатньо, щоб дома ми затрималися на годину.

- Ми можемо розписатися сьогодні? - чи то запропонував, чи то запитав Ренат.

- Можемо. - заглянувши в його сяючі очі, подумала і відповіла я.

- Ти ж не передумаєш? - в його голосі прослизнув сумнів.

- Ні. Я тебе люблю, мені з тобою добре, я з тобою щаслива. - провела я діагностику почуттів.