Глава 27

Прокинулася, я від жаху. Мій сон підсунув мені чи то гепарда, чи то ще якусь плямисту кішку за двері, з якогось дива я пішла відкривати двері в кімнату, де ця мила тварина сиділа і на тому моменті, як вона сунула лапу в двері, а я не мала сил їх закрити, я й прокинулася.

  Серце калатало, як божевільне, у горлі дерло, сутінки дезорієнтовували,  реальність  шматками поверталася і посунути я виявляється ніяк не могла, не двері, а всього лише Рената. Погасила паніку. Потихенько вибралася з під нього, ну майже, бо на підлогу я все ж гепнулася. Піднялася, потерла постраждалий зад і поковиляла на кухню. Світло остаточно розігнало залишки жаху, а воду я вже набирала майже зі спокійним серцебиттям. Годинник показував всього лише 19.10, а сутінки були через монотонний дощик за вікном.  Подзвонила Михайлу Миколайовича, дізналася, що з Максимом все нормально. Подумала і набрала номер Дмитра. Його втомлений голос відразу розповів, що день був насичений, я вже приготувалася навіть до тихої істерики, але обійшлося, просто сказав, що все нормально, нічого екстраординарного не було, просто день довгий, а робити було багато. У  душі навіть ворухнулося таке почуття близьке до ревнощів і водночас до полегшення. З одного боку я тихо пораділа, що нікому на роботі не потрібна, з іншого — якось бути не потрібною не звикла. До Яринки тебе з усіма, і вона відразу намалює тобі всю карту життя. Хмикнула своїм думках, та пізно, щедра уява відразу показала Яринку лектора, яка начитує мені, що вислухування себе, своїх істинних потреб та їхнє адекватне задоволення, то є важлива умова психічного здоров’я. А непорозуміння і емоційна пустка від батьків штовхає до ризикованих дій. І ми прагнемо перекрити цей внутрішній біль, алкоголем, наркотиками, сексуальними партнерами. Аж пересмикнулася, як я це уявила. Я ж всього лише водички прийшла попити, як це бажання перейшло в сеанс психотерапії з своїм внутрішнім я?  Рішуче пішла в душ. Холодна водичка швиденько з голови всю цю запліснявілу муть вимиває.  Після водички мені захотілося їсти. Полізла в холодильник, подумала і вирішила, що зараз щось створю, і зайнялася імітацією чи то дуже пізнього сніданку, чи то надранньої вечері. Кава, тости з джемом, сир з медом, саме так, як любить Ренат. Спакувала все на тацю і пішла в кімнату.

- Ренате! Ти неймовірно солодко спиш, розумію, але давай прокидайся. - позвала я його, не наближаючись впритул. Він ворухнувся і різко сів.

- Тихо, всього лише я. Але я з їжею, тому посувайся. - скомандувала я.

А він такий весь ще сонний слухняно посунувся і сів, притулившись спиною до бильця ліжка. Я цим скористалася і вклала тацю на столик поряд, а сама вмостилася напроти нього.

- Ти як? - по цікавилася я, спостерігаючи, як він тре обличчя і героїчно намагається прокинутися.

- Спав. 

- Нічого, зараз погодую і продовжиш. Розмовляла з Михайлом Миколайовичем, з Максимом все гаразд, їхати до нього сьогодні не потрібно. На роботі теж все норм. У цілому просто неймовірний вечір, коли від нас ніхто нічого не хоче. - пробурмотіла я, намастивши тост апельсиновим джемом з віскі. Куснула і прижмурилася від задоволення. Ренат взяв каву і тихо сьорбав, не зводячи з мене погляду.

- Що будемо робити? - запитав він в мене.

- Відпочивати, їсти, пити, кохатися. - озвучила я перелік справ, від чого він подавився кавою.

- Мені подобається такий план. - досить швидко прийшов він в себе, он навіть очі заблистіли.

Взяла миску з сиром і всунула йому в руки. Їв він навіть не дивлячись що я йому дала, просто машинально набирав в ложку і ковтав. Цікаво, а якби там були лялечки тутового шовкопряда, теж би з’їв?

- А як ти ставишся до родзинки кухні  Таїланду -  страв з комах?  - тут же уточнила я.

Перевів погляд на свою миску.

- То всього лише родзинки в сирі й трішки меду.  Ясно, до кухні не дуже добре ставишся.

- Черв’яків я їсти не буду. - категорично заявив він і навіть суворо так подивився на мене.

- А я що? Я просто запитала.

- Маріє, у мене зараз в голові наче мозок ворушиться. - потер він лоба. - А всі твої просто запитала, потім перевершують всі очікування.

- Хм…- і я задумалася, про комах.

- Ні. Ні, ні, ні. - заполошно підхопився він з ліжка. - Давай ніяких тарганів, скорпіонів й іншої гидоти. Фу-фу-фу. - з гримасою відрази дивився він на мене.

- І чим тобі комахи не вгодили? Коники-стрибунці знаєш як під пиво гарно хрустять?

- Знаєш, мене і 2 мільярда мух не переконають, що лайно смачне. - перекосило його. - І взагалі, давай ми цю тему закриємо.

- Добре. Тему ми закриваємо, але посуд миєш ти. - вирішила я дещо перевірити.

- Гаразд. - видихнув навіть з полегшенням.

А в моїй голові то вже з’являлися ідеї, як цю його маленьку фобію використати. Але потім. Якось. За нагоди. А зараз у нас і так є чим зайнятися, і я поставила кружку на столик, вловила насторожений погляд Рената і розсміялася. Що в нього  в голові тільки коїться? Довго сміятися він мені не дав.

      Я лежала підперши голову, розглядала його з якоюсь дивною ненаситністю, водила рукою по його лиці, як сліпий по шрифту Брайля, до нього хотілося доторкатися, вивчати його, пестити, спокушати.