Глава 24

 Наша зустріч затягнулася,  і ми виходили останні, на дворі уже була ніч. Ми спускалися в ліфті, коли ліфт смикнувся, затремтів і зупинився.

- Ми що застрягли? – поставила я безглузде запитання логічному змісту, але з такою надією, що мені заперечать.

Та Ренат не заперечив, більше того він стояв стовпом, і з його лиця повільно збігали усі фарби життя.

- Чорт, і чого все так невчасно ламається?  - я знайшла номер телефону відповідального і набрала його, гудки йшли, та відповідати мені ніхто не думав.

- Так, це промислова будівля з цілодобовою охороною. Звісно, сьогодні п’ятниця, але люди на землі ще не зникли. – обурювалася я.

Ренат, смикаючи послабив краватку і рвонув сорочку, що аж посипалися ґудзики, при цьому ритм його дихання ставав все частішим.

- Ренате? Що з тобою?

- Я не добре переношу замкнутий простір – простогнав він.

- О, чорт…- прошипіла я , а гудки в телефоні перетворилися в незадоволене  бурмотіння.

- Але.

- Здраствуйте . Ми застряли в ліфті.

- А що ви там так пізно робите?  - я навіть слухавку від вуха відсунула від такого запитання.

- Спускаємося на перший поверх, – проричала я. – Ви нас звідси витягнете?

- Ну, я підійду десь за 15 хвилин.

- Дякую. Прошу швидше. – я дивилася на Рената.

- Так, дивися на мене і спробуй на рахунок чотири вдихнути, а на рахунок два затримати подих і видихнути на рахунок чотири.  – вносила я пропозицію, що робити та судорожне дихання говорило про те, що добрим словом на нього вже навряд чи вплинеш .

- Ренате, зосередься на моєму голосі, давай подихаємо разом глибоко вдихаємо і повільно видихаємо. Добре, все добре. – щось уже збіг мій голос на писк. Та добре не було. Я наблизилася до нього впритул, змушуючи його подивитися на мене, положила руку йому на потилицю. У його зіницях, десь там на дні, виринало дике безумство. Моя права рука лягла на його груди, я відчувала, як шалено калатає його серце. Я притягнула його ледь до себе і обережно доторкувалася губами до його гарячих і сухих губ. На хвилину він завмер, мене опалило гарячим диханням і смаком ментолу, потім смикнувся, та я тільки міцніше притягла його до себе. Рукою я погладжувала його волосся, супротив вщух, і він, немов би пробуючи на смак, пробіг моєю губою, я відповіла на його дотик з нетерпінням, яке змушувало мене підганяти його. Його смак був запаморочливий, мені хотілося продовження. Я висмикнула його сорочку, згоряючи від нетерпіння доторкнутися до його тіла. Його м’язи були тверді, і він злегка застогнав на мій дотик. Я і пискнути не встигла, коли його гарячі руки безцеремонно забралися мені під блузку і  почали вигладжували мою спину, тиснули ребра. Він тримав мене так сильно, що я чула, як калатає його серце, а моє, здається, частило тому у відповідь. Його рука лягла на мою потилицю, нетерпіння, дика хіть, гаряче бажання володіти поцілунок, укус, і я застогнала від болі і такого ж, до чорнити в очах, бажання його всього отримати і прямо зараз. Він видихнув і легенько зализав ранку ні на мить не випускаючи від себе, його руки були повсюди, і я відчувала його розчарування моєю занадто тісною спідницею.  Напіврик – напівстогін,  його тілом пробігла судома, і його поцілунки наповнилися несамовитою ніжністю. Такі поцілунки зводили із розуму і розжарювали всі почуття…

- Ей, ви ще там? – пролунав голос.

Я навіть не відразу змогла відповісти. Мені довелося відірватися від губ Рената.

- Да, – мій голос був хриплий.

- Зараз трохи тряхне, – радісно прокричав дядько.

Ренат стояв з ошелешеним видом  і важко дихав. Я застібнула ґудзики, які вціліли на його сорочці, він механічно заправив сорочку. Я поправила свій одяг і волосся, намагаючись не думати про свій вираз обличчя. У Рената він був більш ніж красномовним. Ліфт смикнувся знову.

- Ну от і все.

І двері ліфта відкрилися. На нас з цікавістю дивився невисокий, щупленький чоловік з козацькими вусами.

- Добрий вечір. І дякую, що врятували – заговорила я, відчуваючи, як сухий голос дряпає горло.

- Так, немає за що. – його посмішка в вуса і лукавий погляд, яким він нас одарив явно говорив, що він зробив усі висновки сам, і тільки гарне виховання не дозволяє йому нічого прокоментувати.

    Ми вийшли на двір. Мої губи горіли від поцілунків Рената, і навіть сердитий вітер на дворі не міг їх охолодити. Знайшла в сумці ключі, машина делікатно пікнула і моргнула фарами.  Я сіла за кермо в надії, що прості рухи допоможуть заспокоїти вируючі почуття.

- Давно мене за поцілунками не ловили. – спробувала пожартувати я.

Але Ренат сидів із міцно стиснутими щелепами. У гробовому мовчанні ми доїхали до дому. Пережиті відчуття були ще досить сильні, і я не наважувалася поговорити з Ренатом.

- Ти будеш вечеряти? – змусила себе запитати я.

- Ні.

- Тобі на добраніч. – пробурмотіла я.

 І пішла в свою кімнату, і тільки закривши двері, змогла відчути полегшення від напруги, яка виникла після поцілунку. І що найжахливіше поцілунок мене схвилював, він мені сподобався, я хотіла ще відчути такого чоловічого запаху, дотику. Нічого, все мине. І я не можу його хотіти. Просто давно у мене не було нічого такого. Душ, і життя повернеться в свою колію. Пішла в ванну.