Глава 22

- У тебе буде хвилинка поговорити зі мною про сенс життя?  -  відразу ошелешила мене Ярина, як тільки я сказала слухаю.

- Ні. - закотила я очі.

- Ну добре, тоді підемо складним шляхом. Не хочеш зі мною випити лимонаду?

- Звісно. - розсміялася я здаючись. -  Я з тобою чого тільки не пила в своєму житті. Ніколи не забуду дегустацію соків, яку ти мені влаштувала. Ти тоді мій організм вирубила на три дні, того навіть дегустація алкоголю не могла зробити.

- Не будь злопам’ятною. Всього то один раз, щось пішло не так. Добре, пропоную «Alchemist Bar», кажуть, місце славиться авторськими коктейлями, а я там ні разу не була.

- Це на Шота Руставелі?

- Ага. Ну то як, готова розвіяти свої сірі будні?

- А чого не в тебе? - пробурмотіла я, шукаючи ручку під столом, яка так підло туди повільно закотилася.

- Бо я молода і незаміжня жінка, мені потрібно своє особисте життя влаштовувати, а сидячи в чотирьох стінах, то якось складно зробити.

- А як же той шалений твій коханець, що щось неймовірне тобі дарував?

- Поїхав в гори. - позіхнула вона в слухавку.

- А ти чого не з ним?

- Апогею почуттів було досягнуто. Мені нудно.

- Єдине, що мене дивує, це як ти вмудряєшся весь час заміж виходити із таким то підходом до життя?

- Сила звички. - хмикнула вона. - І карма. То кидай свою роботу. Я вже майже вся красива.

- Дай ще півгодинки. - покосилася я на годинник.

- Бери. Тільки платиш ти.

- Іноді я не розумію, за що я тебе люблю.

- Бо я така єдина і неповторна. Чекаю тебе вже в барі.

- Добре.  - я поклала телефон.

Дзвінок Ярини якось геть вибив з робочої колії, у яку я була занурена по саму шию. Із великим зусиллям сфокусувалася на незакінчених справах. І в принципі вирішила, що можу дозволити собі вийти раніше.

Взяла сумку,  пішла до Рената. У коридорі зустріла Олеся, нашого начальника відділу постачання, з переляканою фізіономією.

- Олесь! - позвала я його, а той підскочив з місця, як ужалений.

- Маріє Валентинівно! - якось пискляво видавив з себе.

- Щось сталося? - спробувала з’ясувати я причину такої неподобної поведінки.

- Ні, все нормально. -  відразу відказав.

А я з сумнівом покосилася на нього.

- Ти маєш вигляд людини, яку приговорили до аутодафе.

- Що? - у нього ще більше округлилися очі.

- То таке публічне покарання, шляхом спалення. Молодь, ви що книжки зовсім не читає? Хоча в країні, де пляшка горілки коштує дешевше аніж книжка, все можливе. - сама ж собі відповіла. - Давай ще раз, що сталося?

- Виробничі моменти. - покаявся він.

- Усе вирішується, чи потрібна допомога? - спокійно дивилася на нього і його трохи попустило.

За помилки я ніколи нікого не карала, звісно, якщо ми вже не починали на них танцювати, як на граблях, тоді із тими заніяченими випадками. ми вже щось вирішували.

- Вирішується. - кивнув він головою.

- Жити після цього можна? - посміхнулася я до нього.

- Та можна. - тяжко зітхнув він, але метушитися став менше.

- Добре. Ти ж пам’ятаєш, що в наш шалений час змін, помилився, виправив помилку, вибачив її собі і пішов далі. Головне не зупинятися. Негаразди будуть завжди, у нас немає ідеального світу, а от здоров’я своє треба берегти. Зрештою, попереду в тебе ще одруження і доїдання дружиною того, що вижило після роботи.

- Маріє Валентинівно?! - розвів він руками.

Я зробила вкрай невинний вигляд.

- То була перевірка чи ти мене чуєш. - похлопала я його по плечу.

- Дякую за вашу підтримку. - і то прозвучало якось із сарказмом.

- Олесь, все буде добре. Іди працюй. - посміхнулася і потрусила до кабінету директора.

- Зайнятий? - махнула головою на його двері в прийомній Валентині.

- З паперами працює. - шепнула вона. - Злий. - додала для ясності картинки.

- А! То це від нього вийшов наш начальник відділу постачання із перекошеною фізіономією.

- Ренат Михайлович сильно гнівався. - гірко зітхнула вона.

- Ясно. Ну, схожу  я в це чистилище. - пробурмотіла я і рішуче відкрила двері.

  Ренат сидів за столом і щось люто черкав ручкою в документах. М-да, і хто випустив цього джина на волю?

- Діло пахне керосином?

- Що? - перепитав він мене.

Потерла носа, схоже мого пустотливого настрою ніхто не розуміє.

- Запитую, щось сталося? Страшного? Невиправного? Убивчого? Там, закінчилися гроші на виробництво електромобілів у Ілона Маска? Упав курс біткоіну? Не вистачило квитка на Олега Винника? Волинь знову програла?