Глава 12

Проснулася з відчуттям ефекту метелика, що десь таке вже було. Чи то вже все життя таке? Чи то моє ставлення таке, що таке вже десь я вже бачила? Навіть не знаю, але відчуття точно були не радісні. Попереду марудний день без проблиску надії і знову ці танці на граблях. Застогнала і зарилася лицем в подушку. Геть не хочу нічого робити. Оця дурня, де все одне і теж мене страшенно вхекувала, спалювала всі сили, доводила до зубного скреготу і затомлювала своїм безглуздям. Та без мене нічого не вирішиться, тому давай мила вставай, йди в душ і кидайся далі  грудьми на амбразуру. У цілому дуже сильно нагадувало щурячі перегони, так же вкрай безкінечно, приречено на провал та безглуздо.  Потрусила головою. Так, потрібно знайти якісь позитивні моменти, інакше моє життя теж, здається, так гарно з гірки котиться в негатив. А от видертися назад на ту гірку буде набагато складніше. Ну, що ж будемо вважати, що я отримала ще один життєвий урок, прийняла його, пережила, зробила висновки і все можливе, щоб більше такого не повторилося.  Щоб розвиватися і ставати кращим  потрібні сили, а не палиця. Як мені говорили, а у вас міцне психічне здоров’я? Витривала нервова система? Ні, вони в мене ніжні і вразливі, і себе теж потрібно любити і берегти. Тому, будь-яка проблема - це можливість стати кращою. І я вже майже в це вірю. Тіпає мене ще правда знатно. Та я зараз прийму душ, одягнусь, сходжу поснідаю й вип’ю кави. Зберусь і поїду на улюблену роботу. Я все зможу. Я спокійна й врівноважена. Толерантна й терпима. І я адекватно реагую на невдачі, що трапляються на моєму шляху. Це нормально. Всі помиляються.

  Із вмовляннями я додибала до душу, прохолодний душ, одяг, легкий макіяж, бо щось власна краса вражає, чорні круги під очима і в цілому замучений вигляд. Якась халепа. У порядок я себе привела, легкий брючний костюм, закручене волосся. Виглядаю пристойною, діловою і чогось сукою. Тяжко зітхнула. Узяла сумку, вийшла з номеру постукала в двері Рената. Той відкрив наче тільки цього й чекав.

- Привіт! - кивнула йому і обвела його поглядом в сірих штанах і сорочці, він виглядав імпозантно.

- Привіт! - привітався він у відповідь.

 Його погляд затримався на моєму обличчі, а далі він сором’язливо опустив очі додолу.

- Ну, що сніданок і робочий день?

- Куди ж без цього. Я тільки телефон візьму. - він повернуся в номер, а я залишилася чекати його біля дверей. Повернувся він за мить.

- Як настрій з ранку? - допитувалася я, коли ми дійшли до ліфту.

- Нормальний. А твій? -  запитав він, його погляд зупинився на моїх губах, до очей навіть не піднявся.

- Скаче, як карась на чарі. Від стану лютого до все в порядку.

- Я тебе вчора вперше бачив сердитою. Ти справила на мене враження.

- Така без гальм, я не весь час. Я зазвичай пропагандую  екологічні відносини і, звісно, без такого емоційного окрасу. Але це накрило й мене так, що хочеться спочатку убивати, а потім розбиратися.

- Що по типу, хто зачепить мій труп, ляже на його місце? - одними куточками губ посміхнувся він.

- Я оце довго нагадувала собі постулати, що поставити людину на коліна легко, а от підняти з колін…Та з деяких душу витрясти мені все одно хочеться. Цей кричущий непрофесіоналізм мене зводить з розуму. Розмовляла з начальником відділу кадрів, той говорить, що вони навіть від навчання відмовилися, озвучили, що вони даремно гають на ньому час, що їм ніколи, вони працюють. Я ніяк не можу зрозуміти, що це? Зарозумілість, дурість чи що ще це може бути? Чому вони сидять в своїх шкарлупах і з усіх сил відбиваються від нового? Бо їм це не треба. Я вже від цього отримую когнітивний дисонанс.

- А ти не хочеш нормального сніданку? - раптом запитав Ренат, коли я як і вчора, взяла каву і трохи сиру до неї.

- Уранці я щось не сильно можу їсти. - буркнула йому у відповідь.

- А в день у тебе надто багато справ, щоб їсти. - припечатав він мене.

Уже хотіла відгризнутися, та на мить спинилася, заглянула ще раз на спокійний вид Рената і взяла собі яєчню з овочами. Клянусь я побачила на його лиці посмішку, яку він тут же перевів в серйозний вираз обличчя. Снідали мовчки, я намагалася вмовити організм з радістю прийняти підношення для його подальшого успішного функціонування. Організм з сумнівом на це дивився, але потихенько поглинав запропоноване.

  Як і вчора за кермо сів Ренат і вже за якихось півгодини почалося продовження пекла під назвою робочі будні. Добавився колектив з офісу і всі дружно розгрібали напрацьоване. Ренат справді взяв на себе функції директора і від його лагідного рику навіть я здригалася,  не уявляла, що він так може. Сьогодні я змогла більш спокійніше підійти до роботи, видно все ж чи то навіювання спрацювали, чи то гострота відчуттів минулася, але холодна голова дуже допомагає. День пройшов плідно. У обід мене висмикнув Рената і змусив з ним пообідати. Від спеки не рятували кондиціонери і їсти геть не хотілося, але я подумала про нього і слухняно пішла на обід. Ми обоє були виснажені, у мене то зазвичай після бурно виявлених емоцій наступав відкат. А що з ним?

- Втомився? - запитала я.

- Трохи є. Ця несамовита спека витягує всі сили.

- Попереду осінь, зима, весна…так, що терпи козаче.

- Осінню сльота, взимку жахливі нечищені дороги, весною страхітливі ями на дорогах, влітку ремонт доріг. Навіть не знаю, що мені подобається більше.