Глава 8

 Дзвінок сестри був несподіваний, але приємний. Ми зустрілися в затишному кафе, у якому подавали смачну і запашну каву, і був просто величезний вибір чаю. Моя середня сестра була ярим прибічником здорового способу життя. Вона тричі на тиждень відвідувала спортзал, і в меню було тільки здорове і корисне харчування. Вона була старшою за мене на 3 роки і виглядала просто неймовірно гарною.

- Кожен раз, коли я на тебе дивлюся, то відразу хочеться активно зайнятися спортом, здоровим харчуванням і в цілому вести здоровий і щасливий спосіб життя.

- Ніколи не пізно розпочати.

- А як же нерви, негаразди, подолання труднощів?

- У мене двоє дітей, коханий чоловік, може розповіси чого тобі нейметься? –  з милою посмішкою запитала вона. Ця тема у нас була з розряду вічних. Софія рано вийшла заміж, вона завжди була цілеспрямованою, познайомилася з підходящим хлопцем, вона дуже швидко вийшла за нього заміж. Артем дуже швидко робив кар’єру, а Софія народила сина. Коли прийшов час вийти з декретної відпустки, Софія не змогла знайти роботу, яка її влаштує, зате з такою ж мамою у декретній відпустці, вона започаткувала власну справу у вигляді пошиття карнавальних костюмів для діток та креативного одягу для них же. Виявилося, що одяг з героями дитячих мультиків і казок, а також надписів, щось на тему…Я ТАТОВА ДОНЕЧКА користуються попитом. Чоловік її підтримав, а Софія народила доньку. Ідеальна сім’я, і всі щасливі.

- Ну, у мене видно погана карма.

- Ти ідіотка – беззлобно сказала вона. – І як тобі живеться з другим братом? - різко змінила вона тему.

- Я виключно терпелива при умові, що в кінці-кінців все вийде по-моєму.

- Іноді ти мене лякаєш. І як Макс це сприйняв?

- О…а…спочатку він нав’язав мені це все, потім ошалів від результату.

- А як Михайло Миколайович?

- Все так же, вважає мене рідкісною сукою, Макса бовдуром, Рената, як це правильно «чорною вівцею» . Все так же розчарований синами і тим, що я, як там «баба з яйцями».

- Все таки у тебе такі своєрідні  сімейні відносини, зате в мене нудьга нудьгою, свекруха мене любить, внуків обожнює, синові розповідає, як же йому пощастило й в життя наше не вмішується. А в тебе одні пристрасті.

- Софіє, я тобі теж заздрю. Як там племінники?

- Безперечно чудово, синочок вже навчився грати в шашки, вчора в мене виграв і пішов до батька розповів йому, яка я у нього, цитую: «А Софія то дурненька.», Катруся ну така шкідниця, що просто диву даюся, як в одній сім’ї можуть бути такі різні діти.

- Вони класні.

- Тільки іноді матусі потрібно відпочивати, що від цього подвійного удару й прийти до тями – зітхнула вона.  – То що там Ренат?  Він справді наркоман?

- Колишній.

- Ти думаєш це нормально жити з ним під одним дахом?

- І чого ти ще наслухалася? – прижмурившись запитала я.

Софія тяжко зітхнула.

- Я хвилююсь за тебе.

- І що саме змушує тебе хвилюватися?

- Твій Ренат він же виглядає якимось… вивернутим на всю голову.

- З чого ти зробила такий висновок?

- Він якийсь смиканий, нервовий і щось таке є в його очах, що мене лякає. Може, ну їх обох до лихої матері?

- Софія у мене все гаразд. З Ренатом теж все добре, немає про що хвилюватися. З Максом ми вже майже в нейтральних відносинах, він уже навіть на день народження батька нову дівчину привів. Мене практично все влаштовує. Все нормально. Життя триває. Я щоранку прокидаюсь в передчутті чудового дня. Мені моя, майже, самотність просто до сліз подобається.

- Саме це мене і лякає, оцей такий розклад, що тобі подобається. Ти ж навіть не думаєш, що тобі на старість доведеться бути самій.

- На старості ми нікому не  потрібні, ні дітям, ні внукам. І помирати теж доведеться самому, а всі інші зітхнуть з полегшенням, що все відмучився. Діти з внуками переділять майно, і все продовжиться, тільки з однією маленькою різницею – був чоловік і нема. Ти знаєш, коли помер дідусь, для мене це була трагедія, коли помер батько це було шоком, але, не знаю, якось може не таким вражаючим. Думаю, колись і я тихенько зникну з цього світу, а він навіть того і не помітить.

- І після таких слів ти мені кажеш, що ти нормальна? – обурилася Софія. – Ти молода, здорова, вродлива жінка, але замість ганчірок, дітей і чоловіків у твоїй голові казна-що. Я тобі так скажу, кинути тобі б по доброму сімейство Валевських, знайти якогось милого і доброго хлопця та народити парочку б діточок, тоді б в голові жили нормальні думки, у що дитину одягнути, як її в школу зібрати і що робити далі, а не піднесено-філософська фігня, як всі ми помремо.  І що з того, що ми всі там будемо? Але життя вимірюється не годинами, а хвилинами, які варто запам’ятати.

- А…- тільки і видихнула я.

- Знаєш після другої дитини, коли вони іноді поб’ються до крові один з одним, потім засинають, як янголята, які ж то солодкі миті, коли діти просто сплять.

- Усьому свій час, я хочу дитину, та чомусь батька цієї дитини я ще не хочу жодного.