Глава 7

 Прикро, що я ходила, посміхалася, лягала в ліжко і там, коли я намагалася заснути сон не йшов. У голові виринали спомини, минуле, теперішнє, чаяння майбутнього. Я відчувала дивну пустку і страх за безцільно прожите життя. У моїх подружок були сім’ї, діти, тільки я одна, здається, маялася сімейним життям. Я ж його любила, коли виходила заміж, і чоловік він просто мрія, єдина біда, здається, не моя. Задарював мене подарункам, правда, жорсткість його мене і втомила, жорсткість і егоїзм в купці перфекціонізму, що зашкалював.  З ним я повинна була бути бездоганною. Я навіть намагалася такою бути, поки не дійшло до більше не можу…не лізе..і не хочу. Від думок про безтолкове життя і перевертань  з боку на бік мені захотілося їсти. Я тяжко зітхнула, натягнула халат і спустилася на кухню.  Машинально ввімкнула світло і пройшла до холодильника, дістала сир, ковбасу, хліб з добром в руках повернулася до столу. Ренат сидів за столом з якимось злегка безумним виглядом, від несподіванки я скрикнула, і з моїх рук все випало.

-Я не хотів налякати, – його  голос був  хриплим.

- Все нормально. Я просто від несподіванки. Чому ти в темряві сидиш?

- Не міг заснути.

- Ти в порядку?- я підняла продукти на стіл і ввімкнула чайник.

- Це в розумінні чи не вмазаний? Ні, все в порядку я нічим не обдовбаний. – у його голосі було стільки гіркоти, що я навіть не знала, що потрібно відповісти.

- Ти почуваєшся недобре?

- Мені не хочеться вколотися. – насмішкувато відповів він.

 А я зробила чай і йому, і  собі.

- Ти чимось засмучений?

- Коли ти запитуєш таким тоном, я почуваюся ідіотом.

- Вибач. – автоматично сказала я.

- Все нормально. – понуро відповів він.

 Розмова не клеїлася. Я відчувала його митарство і неспокій. Приглядаючи за ним, я спостерігала за кожною його емоцією, я вловлювала її, дивилася, як він себе веде. Я за ним спостерігала більше ніж за своїм колишнім чоловіком усе життя.

- Бувають моменти, коли потрібно поговорити, або посумувати.

- І що, ти хочеш поговорити? – невпевнено запитав він.

- Так. Я хочу дізнатися про тебе. А що розмова посеред ночі саме те, що треба, мені теж не спалося. То ж чим ти захоплюєшся?

Він задумався. А потім повільно немовби згадуючи почав говорити.

- Мені подобається малювати, подорожувати. Це цікаво відкривати різні країни, різні світи, устрої життя, переконання, звичаї, віру, природу, архітектуру.  Це все дуже багате різноманіттям, вражаюче і кожен раз неповторне.

Я посміхнулася з такої красномовної і палкої відповіді.

- І куди ти хочеш поїхати?

- В Україну. Я зрозумів, що нічого не знаю про власну країну, хоча об’їздив півсвіту. До речі, це твої ресторани побудили мою цікавість.

- Дякую, – я посміхнулася, – завжди в мені жили цікавість і тяга до прекрасного. То що ти відкрив в Україні?

- Я був зачарований Карпатами. Я тобі зараз покажу. - і він підхопився з-за столу та різко спинився біля дверей. - Я фотографії принесу. Тобі це цікаво?

Я з цікавістю на нього подивилася, його дійсно займала моя реакція.

- Так, цікаво. Неси. - кивнула я.

І за хвилину Ренат повернувся з стосом фотографій.

- Ну, ось, - протягнув мені фотографії.

 І перед моїми очима з’явилися величні краєвиди, неповторна природа красивезних засніжених вершин і схилів. Наступна фотографія була з живописним каскадним водоспадом.  Хитромудрі зображення, які наче невідомий художник намалював. Палаючий захід сонця в повзучому молочному тумані, який де-не-де зачіплюється за гори. Шпилі химерної форми, оповиті туманом, над якими, здається, плачуть хмари і виливають на них усі свої печалі. Мальовнича гора з копицею сіна, де там в далині запалюється світанок. Багатолика природа з яскравими барвами, залита сонячним світлом з неосяжними просторами. Чудові пейзажі в первозданній красі, з багряними, пурпурними, кармазиновими, рубіновими, помаранчевими, смарагдовими і малахітовими кольорами листя. Величезні скелі й гігантські камені в оправі самого синього неба. Химерні барельєфи, які залишилися по спадку стародавнього моря. Озеро, що заховалося в тиші на вершині гори. Я переглядала кожну фотографію, дивуючись майстерності фотографа і природним ансамблям. Заворожуюча краса гір, яскраві кольори на полотні ландшафтного різноманіття.

- Це просто неймовірно. - зрештою прошепотіла я, а він нервово посміхнувся. - У тебе талант. Коли ти це все зробив? Тут же всі пори роки.

- Останнім часом, парочку разів з’їздив. У мене виявився друг з тих країв.

- Фотографії прекрасні. І я б їх з задоволенням використала для інтер’єру одного з наших ресторанів. Розумію корисна, але в твоїх фотографіях саме життя, просто злочин не показати їх іншим. - з лукавою посмішкою я дивилася на нього.

- Я подумаю, - невпевнено  відповів він.

А я відмовилася від думки прямо зараз на нього натиснути і отримати позитивну відповідь.

 - Ще хочу дізнатися більше про південь України. Я ніколи не був в Одесі. - пробурмотів Ренат.